Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
Ні, у Дейча були на диво гарні блакитні, виразні очі, і погляд їх не йшов у жодне порівняння з риб’ячим поглядом блідих очей її віденського партайгеноссе, від яких Едіт ще якихось півроку тому божеволіла.
Та сьогодні той погляд наче говорив їй: «Якщо ти прийшла сюди безпідставно, не маючи серйозної інформації — начувайся!»
Оце доводило Едіт до сказу найбільше!
— Що трапилося? — поцікавилася вона у Дейча.
Той лише стенув плечима.
— Нічого! — наче відрубав.
— Я ж бачу… щось трапилось, — повторила Едіт. — Можу я чимось допомогти?
Дейч роздратовано глипнув на неї.
— Зроби ласку, не запитуй про те, що тебе ніяк не обходить, Едіт!
Він мав на увазі зовсім інше, та стомленим мозком Едіт Тюдор-Харт цей тон і відривисті репліки Дейча сприймала як образу, як сумнів у її професіоналізмі.
Дідько… скільки вона ще має доводити йому той факт, що їсть свій хліб недаремно? Кого їй потрібно завербувати, аби цей тип сприймав її як належить? Герцога Мальборо чи самого принца Уельського?
Так, вона — чужинка, але й Дейч не британець. Вони знайомі давно, ще з 1926-го, з часів віденського комуністичного підпілля. І те, що він вивтікав до Лондона раніше і затвердився на службі Іноземного відділу ОДПУ, ще не дає Арнольду Дейчу підстав так ставитися до неї!
Усе, що він у Лондоні має, сплачено грошима радянських колег.
Вона теж має тут, у Лондоні, безбідне життя, гарну конспірацію, бездоганне прикриття… Але чи у тому заслуга тільки радянської резидентури? Вони їй Алекса Тюдора-Харта під вінець затягнути допомогли? Вони допомогли їй із лимона зробити солодкий лимонад? Звісно, ні. Вони тільки злегка посприяли, профінансували… Але все решта — виключно її власна заслуга і більше нічия!
Однак Едіт усвідомлювала: поки у цій грі Дейч за головного, вона мусить грати свою роль покірної підлеглої. Якщо хоче досягнути чогось більшого, звісно.
— Вибач… — раптом пробелькотів він, провівши рукою по обличчю, ніби відчувши її внутрішнє сум’яття. — Я направду почуваюся кепсько.
— Що сталося? — уже сміливіше перепитала Едіт.
— Лайно… У Джозефіни знову стався викидень.
Едіт механічно кліпнула очима.
— І що? — майже насмішкувато запитала вона. — Вам із Джозі зараз конче потрібна дитина? — додала, відчувши цинічні нотки у власному голосі.
— Ти недочула? — простогнав Дейч. — Третій викидень, Едіт! Фіни не може виносити дитину!
Струсонув головою, наче відганяючи погані думки.
— Годі про це… Втрясеться. До справи! — додав за мить. — Контакт уже встановлено? — пролунало цілком беземоційно.
— Поки ні, приглядаюся. Але найближчим часом…
Дейч перегорнув аркуш її донесення, яке вона йому простягнула, і відклав убік. Ні, зневажливо відсунув убік — так правильніше.
— Ну то не забивай мені голову тим, чого допоки не зробила. Достатньо і твого донесення, яке я прочитаю. Коли відбудеться контакт — тоді приходь. — сухо мовив він. — Розповіси тоді у кольорі, подробицях, деталях. А поки це — сировина, з якої ти намагаєшся щось зліпити.
Ач який… Едіт Тюдор-Харт зусиллям приховала своє розчарування за легкою чарівливою посмішкою.
— Арнольде… Чого ти казишся? Чого зриваєшся на мені? Це не професійно!
Його очі запалали вогнем.
— Едіт… Перше до другого ніяк не стосується. Я ніколи не плутаю мухи з котлетами. Затямила? Якого дідька ти прийшла сюди, не маючи певної інформації?
— Я маю інформацію… — сказала Тюдор-Харт. — Тому й прийшла, щоб порадитися з тобою, Арнольде… Здається, я…
Дейч зневажливо пирхнув.
Отак поводячи себе з нею, він наче зайвий раз підкреслює: ти тут не незамінна! Роби свою справу мовчки і не очікуй винагород чи визнання. Та коли справді демонструєш непоганий результат — забудь, що то твоя заслуга. То заслуга усієї резидентури. Ми тебе створили, ми дозволяємо тобі бути тією, за кого ти себе у Лондоні видаєш… Ми тебе і поховати можемо — один невірний крок…
Така зневага дратувала і породжувала невпевненість. Хотілося більшого. Значно більшого.
Вона підвелася, кивнула Дейчу.
— Гаразд… — промовила вона. — Намагатимуся найближчим часом сировину перетворити на досягнення. Тоді усе й розповім.
На мить здалося, що похмурий Дейч усміхнувся.
Махнув якось непевно рукою — іди вже, мовляв, не забивай мені баки.
Едіт подумки послала його під три чорти. Так, викидень, що трапився у його Джозефіни, — це, звісно, неприємність, він переживає… Але ж навіщо зриватися на ній?