Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
Едіт уже майже вийшла, однак повернулася, глянула на Дейча благально.
— Я 6 хотіла передати батькам листа… До Австрії…
Він підняв на неї погляд, у якому читалося відверте розчарування.
— Ну, добре, хоч сказала… — гмикнув він. — Ти ж усвідомлюєш усю небезпеку такого листування?
— Звісно… — Едіт кивнула. — Тому й запитую, як то можна зробити, щоб не наражати на безпеку себе і справу…
— Справу! — багатозначно підняв угору вказівний палець Дейч. — А потім себе, — додав за мить. — Таким є правильний порядок речей, Едіт Тюдор-Харт.
Хвиля обурення накрила Едіт з головою.
— Так, — кивнула Дейчу. — Щоб не наражати на небезпеку справу і себе… — повторила луною. — Але чому б тобі не розпочати це усвідомлення із себе самого, Арнольде? У твоєї дружини стався черговий викидень і ти поводишся, мов істеричка, а мене повчаєш, наче школярку! Чому 6 тобі просто не вислухати мене? Адже я навіщось прийшла, намотавши перед тим чималі кола по Лондону? Адже я по-людськи звернулася до тебе з такою дрібницею — переправити листа батькам. Чому б тобі, Арнольде, просто не вислухати мене? Просто не допомогти мені?
Дейч якусь мить дивився на неї поверх окулярів. У погляді — порожнеча і цілковита байдужість.
— Та чхати насправді ти хотіла на справу! — проказав раптом. — Усе тобі фіглі-міглі в голові…
Його голос став різким, як у прокурора, що звинувачував підозрюваного у скоєному злочині.
— Де плідна робота? Чим ти пишаєшся? Кількома завербованими агентами? Де справжня робота, Едіт? За що тільки ми тобі платимо? Навіщо утримуємо?
Вона зблідла… відчула, як задрижали руки і губи.
— Тобто… «ми тобі платимо»? Що означає «де плідна робота»? — невпевнено повторила Едіт. — Хіба я не показую результати?
— Мало, — відрізав він. — Мало, неефективно, абиякі… Ви граєтеся у агентку, але не є такою, місіс Тюдор-Харт! Нам потрібні серйозні люди, серйозні агенти! Нам потрібно пробратися до британського уряду, в лоно британських спецслужб… Що можуть ваші кандидати, окрім збору дрібної інформації, яку ми й самі можемо відфільтрувати зі звичайних щоденних газет та міських чуток?
Едіт Тюдор-Харт уже тіпало.
— Вибач… Я роблю усе, що можу. Якщо ти працюєш краще за мене, то навчи мене. Покажи — як.
— Будеш мені ще пащекувати? Працюй якісніше! — гаркнув до неї Дейч. — Працюй старанніше! Значить, не в тих колах обертаєшся, значить, не тих людей знаходиш! Значить, не там шукаєш! Рухай не тільки своєю дупою, Тюдор-Харт… Рухай ще й мізками. Інакше ми скасуємо твоє утримання, і повір — у нас знайдеться спосіб прикрити твій бізнес і розірвати твій шлюб із містером Тюдором-Хартом…
«Ми платимо», «ми скасуємо», «ми…»
— Чи не забагато «ми», Арнольде? — проказала вона. Глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтись. — Таке враження, що ти утримуєш мене з власної кишені. Як мені розуміти твої слова? Ви мені погрожуєте, містере Дейч? — промовила вона тихо. — За що?
— Ні, — відрубав той. — Я попереджаю, що нам потрібна якісна робота. І відповідні результати.
— Зрозуміло…
Едіт відчувала себе геть розчавленою.
Самодур!
Вона знала, що працює добре, знала, що люди, яких вдалося завербувати — вельми корисні для справи… її хвалили за вигадливість, кмітливість. Чому ж цей ідіот так поводиться з нею, наче вона — непотріб? Погрожує, брудно шантажує?
— Ну, добре… — примирливо проказала вона. — Зрозуміло, Арнольде. Я виправлюся. Результати будуть.
— У тебе десять хвилин, щоб написати листа рідним, — раптом сказав він абсолютно спокійно, наче за мить до цього не вичитував її, як архієпископ послушницю.
Едіт жадібно ковтнула повітря.
— Правда?
— Так… — промовив Дейч своїм сьогоднішнім безбарвним голосом. — Сідай ось тут, до столу, пиши. Час пішов.
Козел! Придурок! Грубіян! Ідіот! Самодур!
У голові Едіт замість гладеньких рядків листа крутилися саме ці епітети на адресу Дейча. Та вона врешті-решт опанувала себе і змусила думки повернутися у спокійне русло.
Схилилася над аркушем паперу, який простягнув їй Дейч.
«Дорогі мамо і тату!
У мене все пречудово! Я шанована дружина мого чоловіка — так-так, я вийшла заміж, пробачте, що без вашого благословення! Але ж ви б ніколи не стали на заваді мого щастя, чи не так? До того ж я відкрила власну успішну справу, займаюся фотографією, як завжди і мріяла. Через це не можу покинути усе в будь-який час і приїхати до вас. Однак маю надію, що у найближчому майбутньому ми побачимося усі разом. Безперечно, так і буде!