Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
Достатньо грошей на ексклюзивне тло у них не було, тому Едіт люб’язно запропонувала те, що використовувала у таких випадках — кілька варіантів цілком пристойного тла із повітряними кульками, пташками та солодощами, створеного нею власноруч для незаможних клієнтів.
Врешті, коли було досягнуто компромісу, син Коплендів намочив останні сухі підгузки, містер Копленд, що давно нудьгував на цьому дійстві, розсердився на дружину за її нетямущість, а місіс Копленд, ображена, назвала його штурпаком. Емоції погрожували вихлюпнутися через край, тож фотосеанс довелося негайно припинити.
Едіт пообіцяла, що, проявивши плівку з відфотографованими кадрами, обов’язково запросить подружжя Коплендів — а раптом серед тих знімків хоч один буде вдалим… Проте інтуїтивно вона відчувала: Копленди не повернуться. Вони із тих клієнтів, які, висотавши із неї усю душу, не прийдуть навіть по вдалі знімки. Передоплати ж Едіт ніколи не брала…
Далі у неї була запланована зустріч зі старшим помічником керівника лондонської «нелегальної» резидентури, Арнольдом Дейчем. До Лоун-роуд, де Арнольд Дейч за гроші ОДПУ винаймав просторі апартаменти, було якихось п’ятнадцять-двадцять хвилин їзди, однак із метою конспірації Едіт мусила дотримуватися розроблених ОДПУ детальних інструкцій, тож ця невелика відстань перетворювалася для неї на дво-тригодинну поїздку, під час якої Тюдор-Харт кілька разів змінювала напрямок, транспорт, а то і зовсім тьопала пішки, заглядаючи у кожну вітрину, як сорока в кістку.
Опинившись на куті Уайтфріарс та Фліт-стріт, не втримавшись від спокуси, геть зголодніла, зайшла у модний серед місцевих молочний бар «Чорне і біле». Тут біля вітрини, прикрашеної вафельними ріжками з ватяним морозивом, молочними струменями з білого атласу та на диво реалістичною картонною фігурою рябої корови, було добре видно тротуар та проїжджу частину — за нею ніхто не йшов. Звідси добре проглядалися й вхідні двері — теж нікого підозрілого…
Офіціант приніс Едіт замовлену склянку ванільного молока й тістечко, щедро прикрашене молочним кремом. Вона відчула, як рот наповнився слиною. Їсти хотілося так, аж руки затрусилися.
Чорт, навіщо вона доводить себе до такого стану? Хто їй за це подякує?
Розрахувалася і вже збиралася засмакувати звабливу верхівку тістечка, як десертна ложечка зупинилася на півдорозі до рота.
Просто у цю мить на порозі бару з’явилися її «цікаві об’єкти»: «англійська троянда» — як завжди, в новому капелюшку (цього разу ніжного бузкового кольору) й елегантному пальто. Черевички, панчішки, сумочка в руках — усе було бездоганне, як і їхня прекрасна власниця.
Слідом за нею увійшов той молодий привабливий чоловік, з яким Едіт бачила «англійську троянду» з вікна своєї фотостудії.
Лівицею він тримав дівчинку, яка, обійнявши таткову шию, з цікавістю роздивлялася усе навколо.
«Це знак! — подумки сказала собі Едіт. — Це точно знак! Таких випадковостей не буває! Звідкіля мені було знати, що ці двоє опиняться саме у цьому молочному барі саме тієї миті, коли тут буду я? Адже я добрих дві години кружляла містом!»
Та вже за мить у голові майнула інша думка, яка так само не давала їй спокою щоразу, коли Едіт приймала рішення вступати з обраними об’єктами в контакт.
Що, як усе навпаки і ця парочка — агенти британських спецслужб? Що, як не вона ловець, а ловлять у пастку її? Що, як оті їхні подружні шпацери перед вікнами її фотостудії — лише для того, аби втрапити їй на очі, зацікавити, спонукати до контакту?
Їсти раптом перехотілося.
Відклавши десертну ложку зі шматочком тістечка і ледь ковтнувши ванільного молока, Едіт підвелася і, намагаючись бути якомога непомітнішою для решти відвідувачів, вислизнула у двері.
Отже… хух… їй все-таки здалося. Пара залишилася у молочному барі, за нею ніхто не вийшов…
Покатавшись містом для певності ще з годину і переконавшись, що «хвоста» за нею таки нема, Едіт Тюдор-Харт нарешті з легкою душею могла вирушати на Лоун-роуд, де на неї, мабуть, зачекався Арнольд Дейч.
Вдаючи колегу — Дейч задля прикриття працював у Лондонському університеті вченим-дослідником, — Едіт Тюдор-Харт запитала консьєржку, чи є вдома професор.
Є!
Нарешті… двері його квартири!
Як же стомила її ця конспіративна поїздка Лондоном…
Ледь переступивши поріг і привітавшись, Едіт роззулася, плюхнулася на диван і із задоволенням витягнула стомлені ноги. У Дейча вона могла почуватися як удома. Спробувала пожартувати, але Дейч сьогодні був не в гуморі.
Холодний і дещо скептичний погляд з-під окулярів Арнольда Дейча нагадав Едіт підзабутий погляд гера Айсмана.