Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
Марко напружився.
— Ну, не тягніть, Флемінгу! — нетерпляче постукав пальцями по столу. — Кажіть уже!
— Мені потрібен надійний супутник і компаньйон в одній подорожі, — з загадковою посмішкою мовив Ян. — Інакше моя матуся продовбе серу Родеріку Джонсу, моєму босу у «Рейтер», дірку у черепі за те, що він заслав її любого синочка самого просто у лабета більшовиків… Поїдете зі мною до Москви? — додав за мить, пильно глянувши на Шведа.
— До Москви… — машинально повторив Марко. — Маєте на увазі — як журналіст?
— Так, до Москви. Як журналіст.
— Зачекайте, Яне… — похитав головою Швед. — Такі справи так не вирішуються, моя контора…
— Дурниці! — пхекнув Флемінг. — Ви гадаєте, чому я вам усе це кажу? Люди з вашої контори самі зустрілися сьогодні зі мною. Я отримав, вважайте, наказ — без вас до Москви не їхати. Вони добре обізнані з вашою діяльністю у Стамбулі і Варшаві, а ви добре володієте російською… їм потрібні там ваші вуха й очі. Окрім моїх, звісно, — додав він після невеличкої паузи. — Якби я не був у цьому переконаним, то подумав би, що то моя матуся намовила містера Сінклера, щоб він приставив вас наглядати за мною.
Марко ковтнув бренді і з неприхованою цікавістю подивився на Флемінга. У погляді з’явилися небезпечні вогники.
— Тобто, якщо я правильно зрозумів, люди з моєї контори попросили вас, Яне, запросити мене скласти вам компанію у поїздці до Москви? Що за дивина?
Ніби на знак перестороги у плечі так віддало болем, аж світло в очах згасло, а Ян все тягнув інтригу, наче кота за хвіст. Шведові уже вривався терпець.
— Ну? — проказав він, розтираючи болюче плече. — А що там, у Москві?
— І це мене запитує один із кращих журналістів «Обзервер»? — гмикнув Флемінг. — Поїдемо висвітлювати перебіг судового засідання. Ви ж знаєте, у якому дурнуватому становищі опинилися шестеро британських інженерів із «Метрополітен Віккерс». Совєти спочатку запросили їх до співпраці — будувати московський метрополітен, а тепер звинуватили у шпигунстві. Історія, направду, неприглядна, бо тепер їм як іноземним шпигунам влаштовують мало не показове судилище.
— Гм… Звісно, мені про це відомо. Але, Яне, є кілька «але». Перше — це моє плече. Покращення, на жаль, немає… Друге: а якщо мене вирахують?
— Хто? Ви ж наче у Москві ніколи не працювали, — розвів руками Флемінг.
— Зате московські агенти дуже файно працювали у Стамбулі, друже мій, — відповів Марко. — Із багатьма мені доводилося перетинатися ще до Англії… До того ж є один… Який може мене упізнати. Я мав дурість свого часу залишити його живим. Та й досьє на мене у совєцької контррозвідки точно у папочці десь лежить. До того ж наші пригоди у Харбіні… Аби я не завалив усю вашу поїздку, Яне!
— Дурниці! — Флемінг відставив склянку з бренді. — У МІ-6 дурні не сидять. І якщо вони вважають, що разом зі мною маєте їхати ви — значить, ви! До того ж після харбінської історії ви для багатьох — мертвий… тож сприймайте це як пригоду.
— Гаразд, — зітхнув Марко.
— Завтра зранку зайду по вас, — мовив Флемінг. — У моєї матері є хороший знайомий — військовий хірург, професіонал екстра-класу. Він огляне вас і неодмінно щось порадить. А потім заїдемо до вашої контори і визначимося із поїздкою до Москви, — задоволено потер руки Флемінг. — Ось побачите, Марку, щойно усе піде як по маслу, від вашого болю і сліду не залишиться!
За вечерею Флемінг був красномовним, розсипався компліментами на адресу Елізабет та спогадами про їхні дитячі роки, усіляко нахвалював те, як Шведам вдалося облаштувати свій побут у Лондоні. Про те, що після візиту до Шведів мав іще кудись іти, наче й забув.
Марко сприймав Янові куртуазні вихиляси з іронією, а ще більше його веселило легке роздратування Елізабет, коли у розмові Ян перегинав палицю; це відволікало його від болю.
Розповіді Яна про невинні дитячі роки перетворювалися мало не на завуальований вияв зізнань у почуттях, які у Флемінга до Елізабет з роками так і не минули.
— До слова, Марку, — сказав він, перед тим багатозначно глипнувши на Лізу, — чи розповідала вам дружина, з якого давнього і знаного роду вона походить?
Марко і собі перевів погляд на Елізабет, примружив очі, не в силах далі приховувати посмішку.
— Дівоче прізвище моєї дружини давало мені підстави для деяких роздумів, але ж то не обов’язково мають бути саме ті Сеймури… Наскільки мені відомо, Сеймурів у Британії… — проказав Марко.
— О, ви помиляєтеся! — вкотре перебив його Флемінг, багатозначно киваючи. — Елізабет саме з ТИХ Сеймурів… Її рід бере свій початок від Едварда Сеймура, першого герцога Соммерсета, лорда-протектора Англії, рідного брата королеви Джейн Сеймур, однієї із шести дружин Генріха VIII і дядька короля Едуарда VI… По материнській лінії, одначе, не все так гарно… правда ж, Елізабет? — правив далі він. — Я пам’ятаю, як твій дядько Томас гнівався, коли йому нагадували, що ви, теперішні Сеймури, — нащадки одного вельми непривабливого зв’язку лорд-протектора…