Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
— Як цікаво, — Марко відклав убік серветку.
— Невже Елізабет не розповідала вам цю свою родинну легенду, мій друже? — знову піддав жару Ян.
Ліза розгнівано зиркнула на Флемінга.
— Чому ж легенду, Яне? Ми, хто 6 там що не говорив, — Сеймури. По крові і плоті, — випалила вона. — Бо з ким би там не гульнув наш славний предок, Едвард Сеймур, перший герцог Соммерсет, ми все одно залишаємося його нащадками так чи інак, офіційними чи не офіційними. Не те, що у твоєму випадку. Адже оті снобські розповіді твоєї матері про походження твого роду від самого Джона Гонта — тільки вигадки! Твоя генеалогія — результат жіночих марнославних фантазій, а не справжньої належності до королівської династії Ланкастерів.
Очі Флемінга округлилися. Схоже, він не очікував від Лізи такої лобової контратаки. Вона ж тільки розвела руками і додала абсолютно лагідним голосом:
— Вибач, Яне, але хтось тобі мав це сказати прямо. То чому не я?
Марко затулив обличчя рукою. Його плечі ледь здригалися від тамованого сміху.
— Марку, ти в курсі, яке друге Янове ім’я? — продовжила Ліза. — Ланкастер… Леді Евелін, його мати, кажуть, готова була чортові душу продати, аби лишень знайти хоч якесь підтвердження своєї сумнівної гіпотези. Однак таких просто не існує. Не іс-ну-є, Яне, чи не так?
— Ну все, мир, мир… Не сваріться! — Марко, насилу опанувавши себе, надав виразу обличчя серйозності і продовжив: — Йорки, Ланкастери, Тюдори, Сеймури… Я й не уявляв, що одружився чи сиджу зараз за одним столом із нащадками таких величних родів… Ну що ж, коли така справа, — протягнув він, — дозвольте і мені, панство, відрекомендуватися. З вами ділить хліб насущний нащадок давнього шляхетного роду, представники якого тримали у страху Османську імперію та Московію і навіть посадили на московський престол свого царя. Тож до ваших послуг. Можу долучатися до ваших дискусій абсолютно на рівних… Ну а тепер, коли ми з’ясували, що за цим столом зібралися виключно представники блакитної крові, давайте спокійно продовжимо вечеряти.
Елізабет зачудовано дивилася на Марка, намагаючись зрозуміти, сердиться він чи так жартує.
Флемінг зніяковів і мовчки взявся за виделку.
Однак уже у холі, коли виходив, Марко поклав йому руку на плече.
— Яне… — тихо проказав він. — Я ціную те, що ви врятували мені життя у Харбіні. Щиро тішуся нашою дружбою. Але запам’ятайте одну просту річ: Елізабет Сеймур — моя дружина. Вважайте, сьогодні я сприймав усі ваші слова виключно як жарти. Але надалі припиніть оці дурнуваті куртуази.
Ян почервонів, хотів було щось заперечити, однак іронічна посмішка не сходила з Маркового обличчя.
— Добраніч, Яне, чекатиму вас завтра. Поїдемо до того хірурга екстракласу, а далі навідаємося до моєї нової контори… Може, все й складеться як треба.
— Ну, чого ти так завелася, Лізо? — рука Марка ковзнула по її стегну. Він обійняв її, повернув до себе, торкнувся губами шиї.
У потемніло-синіх очах Елізабет все ще кресалися блискавки.
— Хіба я? — відказала вона. — То ти розсердився і видав історію. Вибач… Я розумію… Тобі болить, а Флемінг затіяв якусь дурнувату гру.
— Заспокойся, люба моя, Флемінг — дитина! Зелений огірок… До того ж, як мені здається, все ще закоханий у тебе до безтями, — прошепотів Марко їй на вухо. — От його і заносить, коли він бачить тебе. А хто при здоровому глузді встояв би перед твоєю вродою?
Ліза сердито глипнула на нього.
— Та пішов він до чорта! — буркнула вона зовсім не так, як би личило стриманій англійській леді. — Твій Флемінг дістав мене своїми дурнуватими жартами. Гадав, я промовчу… І взагалі, якби він тоді не врятував тобі життя, я би його…
Марко погладив дружину по голові, зазирнув у розбурхане море її очей.
— Ну, ну, Лізо, що за слова! Тобі не варто на це звертати уваги. Я вже поговорив із ним. Він більше не буде. Флемінг загалом хороший, розумний хлопець…
— А що за таємний союз із малим Флемінгом ти уклав за моєю спиною? — поцікавилася вона уже спокійніше.
— О-о-о… — Марко провів пальцями по її оголеному плечу, торкнувся теплої ніжної шкіри спини поцілунками. — Твоя спина, Лізо, прекрасна… витончена… як можу я за нею укладати якісь таємні союзи…