Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
— Марку, — зітхнула Елізабет скрушно, — знову ти мене забалакуєш… Подивись мені в очі, Маркусю!
Я помітила, ще відколи увійшла до вітальні, що ти сяєш, як мідний…
— Таз, — підказав Марко, не припиняючи цілувати її шию і плечі.
— Саме так… сяєш, як мідний таз, — кивнула вона.
— На сонці… — додав Марко знову.
— Так! Світишся, як мідний таз на сонці, — гмикнула Елізабет. — Хоч я хотіла б ужити назву якоїсь більш достойної посудини. А ти знову збив мене з пантелику.
Марко зітхнув.
— Мені на думку спадає хіба ще «мідний самовар»… — проказав він, неспішно роздягаючи її. — Але ти ж знаєш моє ставлення до усього, що нагадує про Московію, Лізо.
— Зізнавайтеся, містере Швед, що вам там наплів Флемінг? На яку авантюру уже підбив?
— Поки ще ні на яку.
Шовкова комбінація сповзла до Лізиних ніг. Вона притулилася до Марка, тремтячи від його доторків.
— Я тобі не вірю, — прошепотіла йому на вухо. — Ну, Марку… любий! Я не вірю!
— А мусиш… — він вклав її, нагу, у ліжко, вкрив ковдрою, а сам узявся розстібати кардиган, потім дрібні ґудзики сорочки. — Бо я справді ще ні на яку авантюру згоди не давав, — проказав тихо. — Але завтра, коли побалакаю зі своїми… то знатиму напевне і… тоді розповім. Що можна буде…
— Ти завтра… — почала було Ліза.
— Так… У Флемінгової матусі є знайомий — якийсь військовий суперхірург… Ян обіцяв нас познайомити.
З хірургом, звісно, а не з матусею, — усміхнувся Марко. — Хочу, щоб він оглянув завтра моє плече…
Марко сів на ліжко, зовсім близько до Елізабет.
— Зараз болить? — прошепотіла вона; піднялася, цілуючи його у шрам під ключицею, провела долонею по старих хрещатих слідах від куль на спині.
— Ні, коли ти мене так цілуєш, то не болить… — Марко повернувся до неї. Світло синіх Лізиних очей лилося йому просто в душу. — Лізонько, я люблю тебе! Дуже! — прошепотів українською. — Дуже-дуже люблю!
— Отже, ти маєш намір поїхати з Флемінгом до Москви… — Елізабет важко зітхнула, обійняла його, притулилася до того шраму. — Я так і знала…
Вона відчула під рукою, як злегка напружилися м'язи Маркової спини. Усміхнулася собі під носа: значить, вгадала.
— Знала, знала, Марку… — повторила знову. — Тільки-но прочитала в газеті про те судилище у Москві над нашими інженерами, то одразу чомусь так і подумала — поїдеш…
— Ти мій Пінкертон! — Марко знову вклав Лізу у ліжко, піднявся, аби зняти решту одягу. — Звідки ти у мене така розумниця взялася, га? Що за дедукція?
— Проста логіка… — Ліза знизала плечима, спостерігаючи, як Марко роздягається. Після поранення він схуд, та все ж вимушена відмова від інтенсивних тренувань і фізичних навантажень не позбавили його тіло злагодженої грації, з якою він умів рухатися. А він тим часом вкладався біля неї, а далі затягнув, як у вир, у свої обійми.
— Ну, розкажи-но мені, — цмокнув її у лоба, — що ти там надедукувала у своїй голівці, га?
— Хто у Лондоні не знає, що малий Флемінг віднедавна працює у «Рейтер», той відстала від життя людина, — безапеляційно заявила Ліза. — Далі логічну послідовність було провести нескладно. Особливо мені. Особливо після того, як сьогодні Ян зайшов до нас із таким щасливим виразом обличчя. А далі оцей твій піднесений настрій… От тобі і вся моя дедукція.
— Лізо… — Марко схилився над нею, розглядаючи ледь помітні промінчики біля очей, обвів пальцем вигин її вуст. — Лізо, ніякий у мене не піднесений настрій, просто набридло бути недужим. Може, той лікар… і робота…
— І ти поїдеш із Флемінгом до Москви… — перебила його Елізабет. — Без мене…
— Гм-м-м… — Марко похитав головою. — Лізо, до Москви ти б не поїхала зі мною у будь-якому разі. Навіть я не знаю на сто відсотків, чи годжуся для такого завдання… Ти ж бачиш, що зі мною коїться… Тому говорити зараз просто немає про що.
— Але… — слабо запротестувала вона.
— Ніяких «але», Лізо! Я знатиму усе завтра. Усе, що зможу тобі розповісти, обіцяю, розповім. І не більше. А тепер… — та він не встиг доказати.
У сусідній кімнаті запхинькала Маргарита. Марко підхопився.
— Я сама, сама… Я швиденько…
Ліза вислизнула з-під ковдри, накинула на ходу довгий шовковий халат, кінці якого зашелестіли по килиму.
Коли повернулася, він поманив її.
— Іди до мене… поки плече не болить…
Едіт Тюдор-Харт була геть виснажена після затяжного і мабуть, безрезультатного сеансу фотографування вередливого синочка родини Коплендів. Дитина капризувала, батьки самі не знали, чого бажали…