Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
Листа передаю добрим знайомим, так швидше і надійніше.
Не тривожтеся за мене. У мене справді усе добре!
Чого і вам бажаю!
До побачення! Ваша Едіт».
— Ну, досить, досить… — озвався Дейч. — Досить тих рожевих шмарклів. Час вийшов.
Едіт простягнула Дейчу аркуш, він пробіг написане поглядом.
— Молодець, — кивнув ствердно, замальовуючи у листі фразу «займаюся фотографією, як завжди і мріяла». — А оце зайве. Жодного натяку, жодної підказки щодо місця проживання, роду своїх занять… Допоки ми не вигадаємо для тебе щось підходяще.
— Я хотіла б їх побачити… Батьків… — мовила Едіт несміливо.
— От тому і треба мати досконалу версію про те, хто ти і чому так довго не озивалася. В Австрії дуже непевна ситуація. Подякуй, що взагалі дозволяю тобі написати листа…
— Хто його передасть?
— Не важливо, — гаркнув Дейч, згортаючи аркуш удвоє, потім учетверо і ховаючи до конверта, який дістав із шухляди столу. — Будь певна, передадуть. Вільна.
Едіт скреготнула зубами.
З яким задоволенням вона 6 зацідила цьому самозакоханому ідіоту в пику!
Однак робити нічого… Вільна. Значить, може йти. Повіривши Дейчу на слово, що її цидулка без змісту — оці кілька банальних фраз — таки дістанеться Австрії, потрапить у руки її батьків, бодай заспокоїть їх і втішить. Бо ж того вечора, покидаючи своє помешкання у Відні, вона не встигла навіть прощальної записки залишити….
Дейч якось казав, що батьки в курсі — з нею, мовляв, усе добре… Якщо не бреше, то справді добре.
Едіт Тюдор-Харт уже крутнула ручку, аби прочинити двері і вийти, як ледве носом не запорола у чиїсь міцні широкі груди, зіткнувшись на порозі з новим відвідувачем Дейча.
Підвела погляд і застигла від несподіванки. Відчула, як спазм перехоплює горло, і навіть подих не може вирватися з нього, не те що вигук здивування.
Відчула, як міцні руки незнайомця буквально відсувають її з дороги. Трохи брутально, але обережно. Мить… і вона вже за дверима. То вона сама зробила крок чи той чоловік її просто витурив із кабінету Дейча?
Едіт неймовірним зусиллям волі опанувала себе. Чи не забагато для одного дня?
Господи… цей чоловік, що зайшов до Дейча… Цей кремезний, високий, чорнявий мужчина… Це ж гер Отто фон Фраузе!
Плюнувши на інструкції, конспірацію та решту шпигунських обережностей, знесилена Едіт поїхала просто до фотостудії. Дісталася уже у присмерку.
Іти додому не хотілося. Тим більше Алекс, її чоловік, уже третій день як поїхав у своїх лікарських справах до Единбурга…
Роззирнулася… простора канапа під стіною — цього їй на сьогоднішню ніч досить. Зняла сукню, загасила світло і, загорнувшись у плед, вклалася на канапі. Нарешті могла вивільнити сльози, що підступили до горла.
Плакала, сама не розуміючи, якого дідька. Яке їй, власне, діло до викиднів дружини Арнольда Дейча? Яке їй діло до гера Отто? Яке їй діло…
За тьмяно освітленим з вулиці вікном майнула чиясь тінь.
Едіт затулила долонею рота.
Чорт… Її необережність! Дейч правий, вона геть непрофесійна, діє, як заманеться, підвладна емоціям сука, у якої розпочалася весняна тічка! Як вона могла порушити усі правила конспірації? Як могла просто від Дейча поїхати до фотостудії?
За дверима щось зашурхотіло.
Ноги Едіт Тюдор-Харт відмовлялися рухатися.
Вона нарешті підвелася, прислухалася.
Шурхіт за дверима стих, наче нічого й не було. Минула хвилина, десять, півгодини… Втома брала своє. Едіт вклалася, заплющила очі і поринула у сон.
Вранці, коли прокинулася, нічна пригода видалася їй не такою страшною.
Врешті-решт, вона жива-здорова. А шурхіт за дверима… він може нічого не означати. Плід її стомленого мозку.
Привівши себе до ладу і поправивши зачіску, Едіт нарешті попрямувала до дверей, аби відчинити фотостудію.
Тільки-но прочинила двері, на порозі побачила складений у кілька разів аркуш.
Хтось підсунув його вчора просто під двері.
Підняла ту записку, розгорнула тремтячими руками. Усього кілька слів, але того було досить, аби зрозуміти, від кого це послання.
«Акол-роуд,13, в Кілберні. Чекатиму».
Вона ніколи не бачила почерку гера Отто, ніколи не отримувала від нього листів, але одразу зрозуміла: то він! От засранець! За кого він себе має? А її?
Та вже скоро ноги самі несли Едіт Тюдор-Харт до найближчої автобусної зупинки.
За кілька годин складного конспіраційного маршруту вона буде там. Буде!
«Хвоста» не було. Нікого… Зрештою, вона так довго каталася автобусами, змінюючи маршрути, то добрих десять хвилин вдавала теревені у телефонній будці, тим часом приглядаючись до перехожих, то безтурботно прогулювалася вздовж набережної Темзи, смакуючи морозивом, то знову сідала в автобус і їхала аж у передмістя, що якби була на місці її гіпотетичних переслідувачів, то давно б перестала вважати себе правдивим об’єктом для спостереження.