Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Крім провідного садомазохістського імперського психотипу в російській літературі виявляються й інші психотипи, які зберігають особливості коду певного народу, хоч і працюють в матриці єдиної російської культури. Тому російська література є унікальним полем для психоісторичного аналізу, де не мова, а мовлення (згідно з лаканівським психоаналітичним розрізненням) визначає код історико-літературного дискурсу. Проблема Гоголя в російській і українській літературах — яскравий фактор на шляху пошуків іманентності митця. Висновок сучасного київського вченого В. Звиняцковського на основі дослідження таємниць національної душі Гоголя уникає цієї проблематики: «А якби автора (уже «не як ученого», а «як людину») запитали: «Так яка ж все-таки у Гоголя душа — «хохлацкая или русская»? І в самого тебе — яка? Сам то якій мові-племені «віддаєш перевагу» у смутних долях грядущого XXI століття?» — автор і тоді би наполягав на своєму, тобто на тому, що душа «ніяка», людська вона і Божеська»[565]. Подібний ракурс космополітичного дослідження Гоголя характерний для постмодернізму. Так часто несвідомо поводить себе типовий дослідник, опинившись між російською імперською літературою, що втілює позицію сили, й українською антиколоніальною, що втілює позицію бунтуючого і ще не потужного у своїй свідомості суб’єкта. Однак Гоголь, як і Христос, — національний психотип, а неусвідомлений космополітичний підхід, який апелює до імітованого імперського християнства, позбавляючи Гоголя національного обличчя, сприяє автоматичному присвоюєнню потужного національного суб’єкта імперською культурою, яка позбавляється глибинного пізнання. Завдяки архетипній національній психології, орієнтованій на монотеїзм (подібно до Христа), Гоголю і вдається позбавитися «хохлацької» душі, стати визначною українською людиною, що долає національне несвідоме, тобто набуває тієї органічної спраги божественного, що визначає видимість потужної у свідомості європейської людини XIX ст., яка прагне порятувати Росію від імперської перверзії. Адже Абсолютне як Універсальне гарантує національному як Специфічному його ідентичність[566]. Універсальне як символ недостачі в повноті (психологічний символ Христа) допомагає стати національному суб’єкту (М. Гоголю, Т. Шевченку, а у XX ст. — В. Стусу) цілісною сутністю.