Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Апокаліптичні розщеплення Австро-Угорської та Російської імперій розпочалися майже одночасно. Природним порятунком їх мали стати активізація агресивної сексуальності та нарощування деструктивних імпульсів, спрямованих на національні об’єкти. Наслідком активізації імперського природного фундаменту була активізація сексуальності в Європі. Порубіжжя визначив пік сексуальної революції. Актуалізація сексуальності спричинила активізацію творчих сублімацій. «У столицях двох імперій, Австро-Угорській і Російській, одночасно спалахнула і протягом двох десятиліть просіяла культура “Fin de Siécle”, — писав Є. Еткінд. — У німецькомовному світі цей дивний ренесанс відбувся саме у Відні; інші міста, в яких розвивалася німецька культура, приєдналися до загального процесу, але виявилися порівняно з Віднем, провінцією: Мюнхен, Лейпціг, Дрезден, навіть Берлін»[569].

Художній ренесанс у Відні на порубіжжі досяг свого апогею. Він охоплював музику, живопис, літературу, театр, психоаналіз: І. Штраус, І. Брамс, А. Шьонберг, Г. фон Гофмансталь, Р.-М. Рільке, Р. Музіль, З. Фройд та ін. Пошукові процеси в Європі визначали яскраві особистості, популярні в інонаціональних літературах: драматурги Метерлінк (Бельгія), Ібсен (Норвегія), композитори Вагнер (Німеччина), Гріг (Норвегія) та ін. Колоніальна Україна не мала свого міста і була не видимою в Європі зі своїм сформованим національно-державницьким бажанням.

Французький символізм став найпривабливішим для російського імперського суб’єкта, адже на порубіжжі набувало актуальності завдання модерного синтезу імперського «тіла». Російський імперський символізм супроводжували пошуки модерної релігійної ідеї на основі імітації багатонаціональних міфологій. Прикладом цього пошуку є праця Є. Блаватської «Таємна Доктрина» (1888), в якій на основі інтеграції науки, релігії і філософії було проаналізовано еволюцію міфологічного символізму різних народів й обґрунтовано езотеричну картину світу на основі радикального розмежування арійської і семітської релігійності. Аскетичний єврейський монотеїзм, який давав високе, одухотворене уявлення про Бога, ставав головним об’єктом переслідування. На основі сексуалізації Бога формувалася в російському богошукацтві модерна деконструкція християнства. Так російський філософ В. Розанов, критикуючи аскетичний монотеїзм, в якому Бог повністю виносився за межі сексуального і підносився до ідеалу вищої етичної досконалості, назвав християнську культуру — культурою «безстатевих» кастратів. Замість одухотвореного монотеїзму, що сприяв формуванню національної мужності, маніфестувався імперський політеїзм у формі чоловічо-жіночого дуалізму: «Я все збиваюся говорити по-старому: «Бог», коли давно треба говорити Боги; адже їх два… Пора залишити цю нав’язливу нам з богословського недомислу помилку. Два Боги — чоловіча сутність Його, і — жіноча»[570]. Російське богошукацтво порубіжжя, що формувалося під впливом сексуальної революції як ревізія філософського (чистого) християнства, а також перша хвиля російського символізму (1895—1900) й друга (1900—1910), рухаючись у бік варварського політеїзму з його культом сексуального праотця, ідеологічно готували більшовицьку революцію, потужну хвилю антисемітизму та інші соціальні перверсії.