Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Судовий процес над батьковбивством — ще один штрих до ерогенного пошуку істини в романі «Брати Карамазови» на основі імперських механізмів розщеплення. Психологіка російського суду, викладена у новелі «Перелюбник думки», зводиться до того, що імітаційний суд химерно й послідовно вихолощує смисл батьковбивства. Цю судову логіку спустошення факту батьковбивства прогнозує іронічна дама Хохлакова на основі винайденого на той час у психіатрії афекту: «А головне, хто ж тепер не в афекті, — ви, я — всі в афекті, і скільки прикладів: сидить людина, співає романс, раптом їй що-небудь не сподобалося, взяла пістолет і убила кого попало, а потім їй все прощають»[554]. Афект, як відомо, з погляду психоаналізу, це — чуттєва, емоційна, неусвідомлена реакція. При наявності стійкого Над-Я у людини виникає потужна протидія афекту злочинності у формі морального страху гріха як страху Божого. Страх, з погляду Фройда, є особливою реакцією відведення небезпечних збуджень у людській психіці. Але імперська маскулінність — це така психологічна сутність, в якої невизначена, амбівалентна батьківська психічна інстанція Над-Я, що й веде до плотолюбного афекту. На афектній психології формується російська «філософія життя», в основі якої лежить культ мускульної сили з перевагою інстинкту смерті над інстинктом життя. Тому імперія з батьківською фігурою злого блазня не лише «отримує афект» батьковбивства, але й афект спустошуючого мовлення, яке імітує християнство і виправдовує батьковбивство на символічному рівні: «Це був афект безумства і божевілля, але і афект природи, яка мстить за свої вічні закони нестримно і несвідомо, як і все в природі… Таке вбивство не є вбивство. Таке вбивство не є і батьковбивство. Ні вбивство такого батька не може бути названо батьковбивством… Чи мені, нікчемному, нагадувати вам, що російський суд є не лише кара, але й спасіння пропащої людини. Нехай у інших народів буква і кара, у нас же дух і смисл, спасіння і відродження пропащих»[555]. Тому коли Альоша з Іваном намагаються порятувати Дмитра від ув’язнення з допомогою втечі в Америку, то Дмитро розпачливо вигукує: «Ненавиджу я цю Америку вже тепер!.. Росію люблю, Олексій, російського Бога люблю…»[556]. Відокремлення російського плотолюбного політеїстичного бога від європейського монотеїстичного — характерна ознака імперського Над-Я, що свідчить про владу диявола у цій психічній інстанції (тому карамазови — чорні люди). На основі відокремлення «російського бога» буде формуватися сталінська імперія.