Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Для того, щоб ніхто не протестував або не протистояв цим наказам, Сталін 1 січня 1933 року надіслав до Харкова телеграму, в якій вимагав від партії застосовувати Закон про «Охорону соціалістичної власності» від 7 серпня, і карати всіх колгоспників та одноосібників України, які нібито ховали зерно. [659] Історик Станіслав Кульчицький стверджує, що ця телеграма партійного лідера в такий складний період стала сигналом для початку масових обшуків та переслідувань. Проте це його власне тлумачення, а не підтверджений доказами факт, адже Сталін не давав або не зберіг такого письмового наказу. Втім, на практиці ця телеграма змусила українських селян робити фатальний вибір. Вони могли відмовитися від запасів зерна й померти від голоду, або могли сховати деякі запаси зерна, ризикуючи бути заарештованими, страченими або позбавленими решти їжі, після чого вони також померли б від голоду.[660]

Через два з половиною тижні союзний уряд видав інший наказ, який на позір мав пом’якшити удар. У дивно складеній заяві Рада народних комісарів відмовилась від неефективних способів заготівлі продовольства, котрі застосовували по всій країні (плани, що постійно зривалися, зустрічні плани) й запропонувала селянам податок у формі фіксованого відсотку від продукції, яку вони виробляли. Однак існувала одна ремарка: податок набирав чинності лише влітку 1933 року. До цього часу убивчі хлібозаготівлі продовжувались.[661] Іншими словами, Сталін знав, що застосовані методи завдають шкоди, і він знав, що вони приречені на поразку з погляду економіки. Проте він продовжив хлібозаготівлі протягом ще кількох місяців, які стали фатальними для мільйонів.[662]

Звичайно, взимку 1933 року він не запропонував жодної додаткової продовольчої допомоги, а також не сповільнив темпи збору хліба. Експорт продовжувався, зерно й надалі витікало з СРСР, хоча й повільніше, ніж у минулому. З весни 1932 року радянські представники зовнішньої торгівлі скаржились на скорочення кількості хліба для експорту. В Одесі ті службовці, які відповідали за доставку, також нарікали, що вони отримують неякісне та погано запаковане зерно. Раніше радянським чиновникам було спеціально доручено приймати західних підприємців, водити їх на вечерю й підлещуватися до них усіма можливими методами, щоб у такий спосіб компенсувати запізнення поставок зерна або взагалі скасованих поставок.[663] Такі дії мали продовжуватися й у 1932 році, тому що в цьому році рівень експорту впав ще більше, як вже було згадано.[664]

Проте розміри експорту хліба ніколи не падали до нуля. Також не припинявся й експорт інших видів продуктів харчування. У 1932 році СРСР вивіз з України більш ніж 3 500 тонн вершкового масла та 586 тонн сала. У 1933 році ці показники зросли до 5 433 тонн вершкового масла та 1 037 тонн сала. Протягом цих двох років радянські експортери продовжували відправляти яйця, птицю, яблука, горіхи, мед, варення, рибні, овочеві та м’ясні консерви — їжу, якою можна було допомогти голодній Україні.[665]