Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
Черговий наказ Політбюро ЦК ВКП(б) був спрямований на те, щоб очистити від «контрреволюційних елементів» райони, занесені на «чорні дошки». Місцеві активісти на Кубані отримали право проводити власні «судові процеси» над «саботажниками». Протягом кількох тижнів депортували 45 000 чоловік, а в їхні хати вселилися демобілізовані червоноармійці та колгоспники з інших областей.[673] Каганович добре знав, з якою метою кубанські станиці заносили на «чорні дошки». Як він писав Сталіну, «... треба, щоб усі кубанські козаки знали, як у 1921 р. переселяли всіх терських козаків, котрі противились радянській владі. Так і зараз — ми не можемо, щоб кубанські землі, землі золоті, не засівалися й поросли бур’янами, щоб на них плювали, щоб з ними не рахувались... ми переселимо вас».[674]
«Чорні дошки» мали продемонструвати «безглуздість» селянського опору в Україні. На відміну від Росії та Білорусі, де «чорні дошки» поширювали на виробників зерна, в Україні їх застосували практично до будь-якого суб’єкта господарювання. Цілі райони значилися на «чорних дошках». МТС, лісопромислові підприємства та всілякі провінційні підприємства, які лише віддалено мали відношення до виробництва зернових, були на «чорних дошках». Як пише один історик, «чорна дошка» стала універсальною зброєю, спрямованою проти всіх селян України.[675] На «чорну дошку» потрапляли не тільки селяни, а й ремісники, медсестри, вчителі, державні службовці — всі, хто жив у селі або працював на підприємстві, занесеному на «чорну дошку».
Кількість населених пунктів, занесених на «чорну дошку», збільшувалася, відповідно розширювався й спектр репресивних заходів. Як і всім районам, що не виконали план, занесеним на «чорні дошки» населеним пунктам було заборонено отримувати будь-які фабричні товари, а завдяки Молотову — також гас, сіль і сірники. Керівники змусили селян повернути центральним органам влади будь-які товари промислового призначення — одяг, меблі, реманент (їх зберігали у магазинах і на складах).
Також запровадили фінансові репресії: занесені на «чорні дошки» колгоспи та підприємства повинні були повернути кредити. У деяких випадках всі їхні гроші конфісковували: держава могла закрити банківські рахунки та змусити всіх працівників сплачувати колективну заборгованість. Держава забороняла помел зерна, що унеможливило місцеве виробництво борошна (якщо в когось ще залишилось зерно) для випічки хліба. Занесені на «чорні дошки» колгоспи не могли користуватися послугами МТС, тобто всі сільськогосподарські роботи мали виконувати вручну або з використанням худоби.[676] У деяких місцях за виконанням репресій стежили спеціальні бригади — групи червоноармійців або чекістів, котрі блокували доступ мешканців села, занесеного на «чорну дошку», до найближчого ринку.[677]
Іноді до окремих колгоспів застосовували додаткові репресії. Після того, як у листопаді 1932 року селище Городище Вороши-лівського району Донецької області було занесене на «чорну дошку», місцеві керівники зауважили, що репресії не мали належного ефекту. Городище знаходилося біля великої залізничної станції Дебальцеве, де відбувалося багато незаконних торгових операцій.
Чимало селян були ремісниками або працювали в сусідніх шахтах, вони мали обширні зв’язки, а також приватні ділянки землі. Тому вони знаходили способи, щоб роздобути необхідні продукти. До того ж Городище мало підозріле минуле: як повідомляв районний партійний комітет, під час Громадянської війни в селі було багато «бандитських угруповань, конокрадів та інших злодіїв». Колективізація тут «зіткнулася з активним опором», де не останнє місце належало «великій куркульській громаді». Керівники району вирішили зробити правила для Городища ще жорсткішими. Вони вимагали дострокового повернення 23 500 рублів позики, яка була надана колгоспу. Було вилучено три трактори і конфісковано весь насіннєвий фонд. Стягувалися «м’ясні штрафи», що означало вилучення худоби, і конфісковували садові ділянки в шахтарів. Районні керівники організували звільнення 150 мешканців Городища з місцевих заводів за невиконання їхніми родинами планів хлібозаготівель. Нарешті, вони заарештували та притягли до суду керівництво колгоспу та попередили всіх мешканців селища, що якщо «саботаж» не припиниться, то їх депортують і замінять «сумлінними колгоспниками». Їхні будинки конфіскують, і там оселяться «робітники заводів і фабрик, які потребують житла».[678]
673
Бондарь и Матвеев, Историческая память населения Юга России о голоде 1932–1933, 101–3.
674
Бондарь и Матвеев, Историческая память населения Юга России о голоде 1932–1933, 61.
675
Папакін, Донбас на “чорній дошці”, 12.
676
Heorhii Papakin, “Blacklists as an Instrument of the Famine — Genocide of 1932–1933 in Ukraine”, 8.
677
Папакін, “Чорна дошка”, 335.
678
Heorhii Papakin, “Blacklists as an Instrument of the Famine — Genocide of 1932–1933 in Ukraine”, 11.