ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

Згодом в’язень 1037 сказав: «Найгірша частина експерименту — миті, коли дії наглядачів викликали відчуття, ніби вони висловлюють свої справжні емоції, а не просто грають роль. Наприклад, коли ми робили фізичні вправи, кілька разів нас, в’язнів, доводили до порогу реального відчуття болю. Інколи здавалося, що деякі охоронці насолоджуються нашими муками»[122].

Коли батьки Річа прийшли забрати його, новина про умовно-дострокове звільнення 1037-го засмутила 4325-го. Він впав у глибший стрес, ніж ми всі очікували. «Великий Джим», як прозвала його наша дослідницька команда, виглядав сильним і впевненим хлопцем, у якого оцінка за всіма показниками на попередніх відбіркових тестах перебувала в межах норми. Але в цей день він просто здався:

Після засідання комісії з умовно-дострокового звільнення я сподівався, що зможу залишити експеримент. Але коли звільнення отримав Річ (1037), а я ні, то занепав духом.

Ця новина так вплинула на мене, що я просто впав у відчай.

Я “зламався”. Я усвідомив, що мої емоції набагато сильніші, ніж мені здавалося, і зрозумів, яке чудове в мене життя.

Якщо в’язниця в реальності насправді схожа на те, через що я пройшов, то не знаю, кому вона взагалі допомагає[123].

Я сказав Джимові те саме, що говорив і 1037-му, а саме, що ми збиралися звільнити його за хорошу поведінку і якщо він хоче, то може піти раніше. Я подякував йому за участь і вибачився, що експеримент виявився таким жорстоким. Також запросив його згодом обговорити результати експерименту. Я хотів, щоб усі студенти повернулися сюди поговорити про свої реакції вже після дослідження. «Великий Джим» зібрав свої речі й спокійно пішов, засвідчивши, що йому не потрібна зустріч з психологом-консультантом зі студентської поліклініки.