ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

«ЖАХЛИВО, ЩО ТИ ТАКЕ РОБИШ ІЗ ЦИМИ ХЛОПЦЯМИ!»

Останні четвергові відвідини вбиральні почалися о 22:00. На слухан нях комісії з умовно-дострокового звільнення та дисциплінарної комісії Кристину не було чути, а після цього вона працювала в бібліотеці. Вона вперше спустилася до в’язниці забрати мене і разом поїхати до місцевого торговельного центру біля кампусу на пізню вечерю в ресторані Stickney’s Я сидів у своєму кабінеті суперінтенданта, вирішуючи питання логісти ки для завтрашнього великого інтерв’ю. Я бачив, як вона спілкується з одним із наглядачів. Коли ж вона закінчила, я попросив її посидіти біля мене в кабінеті. Згодом вона так описувала свою незвичайну зустріч зі звичайним наглядачем:

У серпні 1971 року я захистила докторську дисертацію в Стендфордському університеті, де була помічницею в офісі Крейґа Гейні, і готувалася до своєї нової роботи асистентки професора психології в Каліфорнійському університеті в Берклі. Слід зазначити, що в мене саме були романтичні стосунки з Філом Зімбардо, і ми навіть розглядали можливість одруження. Хоча я вже чула від Філа й інших колег про плани щодо цього в’язничного експерименту, я не брала участі ні в підготовці, ні в перших днях симуляції. Можливо, мене б він зацікавив і я взяла б активнішу участь, але саме переїжджала на нове місце і готувалася до своєї першої викладацької роботи. Утім я погодилася, коли Філ попросив мене про послугу — допомогти провести інтерв’ю з учасниками експерименту...

Спустившись униз, до підвалу, де розташовувалася в’язниця... я перейшла коридором в інший бік туди, де наглядачі входили у двір. Там була кімната відпочинку, де наглядачі проводили час після чергувань. Я поспілкувалася з одним із охоронців, який чекав початку зміни. Він був дуже ґречним, ввічливим і дружнім. Такою людиною, яку всі вважають справді товариською.

Згодом один із наукових працівників порадив знову визирнути у Двір, бо прийшла нова, нічна зміна, — та сама сумнозвісна зміна “Джона Вейна”. “Джон Уейн” — прізвисько найпідлішого й найжорстокішого з усіх охоронців. Його репутація передувала йому — я чула про нього вже багато різного. Звісно, мені було цікаво побачити, хто він такий. Я була приголомшена, побачивши, що “Джон Уейн” і був тим милим і товариським хлопцем, із яким я щойно спілкувалася. Тільки тепер він перетворився на когось іншого. Він не лише рухався інакше, він і розмовляв інакше — з південним акцентом...

Охоронець кричав і лаявся на ув’язнених, змушуючи їх робити перекличку, грубо і жорстоко. Це була разюча переміна людини, з якою я щойно спілкувалася. Зміна, що відбулася за лічені хвилини, коли він переступив межу між зовнішнім світом і тюремним Двором. Одягнений в уніформу у військовому стилі, з кийком у руках, сонцезахисними дзеркальними окулярами, щоб приховати очі... цей хлопець повністю захопився справою, він був найсправжнісіньким тюремним наглядачем[134].