ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

Джеррі не тільки співчував 416-му, а й навіть вважав, що знайомство з Клеєм — найкраще, що трапилося з ним за весь час експерименту: «Я бачив хлопця, який усвідомлював, чого він хоче, і був готовий все стерпіти, щоб це осягнути. Він був єдиним, хто все поставив на кін, не продався, не виправдовувався і не звеличував себе»[132].

У звіті тієї нічної зміни Барден зазначає: «Між ув’язненими немає жодної солідарності, за винятком 5486-го, який завжди вимагав рівного розподілу привілеїв між усіма». (Я погоджуюся, що це справді причина поважати Джеррі (5486) більше, ніж інших ув’язнених.)

Цей потужний і глибокий досвід збагатив моє розуміння складності людської природи: коли думаєш, що когось розкусив, то раптом усвідомлюєш, що знаєш лише маленьку частинку його внутрішнього світу, опираючись на інформацію з обмежених особистих чи опосередкованих контактів. Як тільки я теж почав поважати Клея (416) за його силу волі перед лицем настільки сильної опозиції, то дізнався, що той далеко не Будда. У підсумковому інтерв’ю Клей поділився своїми думками про страждання інших ув’язнених, спричинені його голодуванням: «Якщо я намагаюся вибратися й наглядачі створюють важку для інших людей ситуацію, бо я намагаюся вибратися, то мені глибоко пофіг».

Його друг Джеррі представляє захопливе бачення складних ігор розуму, у які він грав — і програвав — у цій в’язниці.

Що довше тривав експеримент, то частіше я міг виправдовувати свої дії словами “Це лише гра, і я знаю про це. Я можу досить легко її продовжувати, і вони не зможуть затьмарити мій розум, тож я пройду через ці випробування”. Це мене влаштовувало. Я насолоджувався перебігом подій, підраховував гроші й планував утечу. Я почувався досить зібрано, і вони не могли вивести мене з рівноваги, бо ставши спостерігачем я відмежувався від цього всього. Але тепер я усвідомлюю, що не важить, наскільки я сам вважав себе зібраним, — у в’язниці я часто менше контролював свою поведінку, ніж мені здавалося.