Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Наступна фотографія зображала Риту на тій самій лавці, у капелюшку. Третя — невідому жінку, яка сидить на цій лавці, чоловіка у капелюсі, в шкіряних штанах «ледергозе» і в «Weißstrümpfe» (білі шкарпетки), які були ознакою, як я дізнався, прихильності до нацистів. Контекст — це все, і від цього розуміння шкарпетки викликали зловісне відчуття.
На останньому фото Рита стояла між двома чоловіками. Я не знаю, хто був праворуч від неї, але ліворуч неї був Еміль, у «ледергозе» і білих високих шкарпетках, його рука переплелася пальцями з Ритиною. Вона усміхалася, виглядаючи елегантною і спокійною, красивішою, аніж я коли-небудь її бачив. (Пізніше, коли я показав цю фотографію своїй тітці, вона виявила таку ж реакцію: «Я ніколи не бачила її такою, ніколи».) Еміль стояв, тримаючи руки у кишенях. Він мав бешкетний вигляд — голова відхилена назад, на обличчі слабка усмішка, виглядав наче зненацька заскочений.
Рита була у темній сукні в квіточки. Придивившись ближче, хоча фото не дуже чітке, я помітив обручку на її правій руці, мабуть, це та сама обручка, яку я ношу сьогодні.
Рита та Еміль (справа) з невідомим чоловіком, Відень.
Коли зробили ці фото? Можливо, це невинні світлини були зроблені до 1937 року, ще до одруження Рити і Леона. Або їх могли зробити після січня 1939 року, коли Леон поїхав з Відня до Парижа. Я часто уявляв собі ті часи: Рита сама у Відні, без дочки і чоловіка, доглядає за своєю мамою. Саме з цієї причини вона залишилася, казали нам, в час темряви, переживань і тяжких випробувань. Втім, ці фотографії випромінювали безтурботність, яка не була доречною у той важкий час, коли лютувала війна, а віденські євреї потрапляли на шибеницю, до гетто або їх везли на страту.
Чи мали ці чотири фотографії дату? Сандра сказала, що їх приклеєно до сторінок альбому.
Вона могла б їх відклеїти, але переживала, що попсує: «Як будете наступного разу у Нью-Йорку, завітайте до мене. Спробуємо відклеїти їх разом».
Через кілька тижнів на манхеттенській станції Пенн я сів на потяг до Массапекуа на березі Лонг-Айленда, аби провести день з Сандрою Зейлер, онукою Еміля Лінденфельда.
Подорож залізницею Лонг-Айленда зайняла менше години. Сандра чекала на залізничній станції у машині — блондинка, в чорних окулярах. Вона запросила мене пообідати на березі моря у рибному ресторані. Після обіду ми поїхали до Сандри додому, де я познайомився з її чоловіком і дочкою. Там на мене чекали альбоми з фотографіями Еміля. Сандра взяла альбом, в якому були фотографії Рити. Нам були потрібні дати.
Фотографії були невеличкого розміру, добре приклеєні до темних сторінок фотоальбому, саме так, як казала Сандра: вони трималися міцно, як у день, коли їх приклеїли. Ми відклеїли одну з них якнайобережніше, не бажаючи її пошкодити. Я сподівався, що їх було зроблено в середині 1930-х років, до того, як Леон побрався з Ритою. Так було б простіше.
Ми відділили від сторінок альбому перші чотири світлини — серед них і ту, де Мальке поруч з Ритою — і на звороті дати не виявили. Тоді взялися за наступні, «садовий квартет», як охрестила їх Сандра. Дуже обережно, аби не пошкодити зворот, я відклеїв кожну з чотирьох фотографії від їхньої сторінки.
Ззаду кожної фотографії був штамп фотостудії — Фото-Кутчера у 4-му районі Відня. На звороті була лише ледь помітна помітка олівцем, у правому верхньому кутку, чотири цифри: 1941.
Впродовж кількох тижнів я знайшов адресу, де Еміль Лінденфельд жив у 1941 році — престижна адреса у центрі Відня, за межами єврейського району, місце, де Еміль не зміг би жити, бувши євреєм. Адреса була Брамс-плятц, 4: розкішна будівля, зведена наприкінці дев’ятнадцятого століття, за кілька будинків нижче від дому, яким колись володіли Вітгенштайни.
Я пішов туди. Збоку будинку № 4 був великий садок, лавка, трава, як на тих чотирьох фотографіях. Чи це той садок, де 1941 року фотографувалися Рита та Еміль? Мені запам’яталася атмосфера інтимності, яка виходила за межі фотографії, і те, якими Еміль та Рита виглядали спокійними.
Еміль Лінденфельд і Рита були разом у 1941 році, можливо, саме у цьому садку. Який це був місяць, на фото було не вказано, однак Рита поїхала в жовтні, а фото у садку, вочевидь, зробили навесні. Я гадаю, це був квітень 1941 року. Чи Рита залишилася у Відні, щоб бути з Емілем? Неможливо знати напевно, а втім, це не має значення. До листопада вона покинула Відень.