Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу
- Автор: Даймонд Джаред Мэйсон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-948-242-6
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу». Краткое содержание книги:
Проте на трьох різних шляхах до вирішення світових проблем вже намітився прогрес. Один із давно відомих і перевірених шляхів полягає у двосторонніх та багатосторонніх угодах між країнами. Ми знаємо, що переговори й домовленості між політичними суб'єктами існують щонайменше стільки, скільки існує писемність, за допомогою якої їх можна було задокументувати (понад 5000 років). Сучасні групи та племена, що не мають писемності, також укладають угоди, тож наша історія політичних перемовин охоплює десятки тисяч років існування людини як виду і сягає вглиб тих часів, коли не було ані держав, ані урядів. Усі чотири світові проблеми, обговорені в цьому розділі, в різні часи були темою двосторонніх і багатосторонніх переговорів.
Наведу один лише приклад, і не тому, що він стосується успішного вирішення нагальної проблем (бо та проблема не була нагальною), а тому, що цей приклад демонструє можливість досягнення угоди навіть між країнами, втягненими у жорстокий взаємний конфлікт, а саме між Ізраїлем і Ліваном. Ізраїль вторгнувся в Ліван і окупував частину його території. Однак орнітологи з цих двох країн зуміли досягти важливої угоди. Орли та інші великі птахи, які сезонно мігрують між Європою та Африкою, кожної осені летять на південь з Лівану через Ізраїль, а потім щовесни — тим самим шляхом назад у Ліван. Коли з цими великими птахами зіштовхуються літаки, то результатом часто стає обопільна загибель. (Рік тому мені й моїй сім'ї вдалося вижити після того, як наш невеликий чартерний літак зіштовхнувся з орлом; птах пошкодив літак, але не знищив його, хоча сам загинув.) Такі зіткнення стали основною причиною смертельних авіакатастроф у Лівані та Ізраїлі. Це підштовхнуло орнітологів з обох країн до запровадження спільної системи попередження. Восени ліванські орнітологи попереджають своїх ізраїльських колег та ізраїльських авіадиспетчерів, коли бачать над Ліваном зграю великих птахів, що прямує на південь до Ізраїлю, а навесні ізраїльські орнітологи попереджають про птахів, що летять на північ. І хоча взаємна користь від такої угоди очевидна, для її підписання знадобилися роки переговорів, адже треба було подолати домінуючі настрої недовіри та ненависті, щоб зосередитися лише на проблемі птахів і літаків.
Звісно, що угода між двома чи сімома країнами — це далеко не те саме, що угода між усіма 216 країнами світу. Але вона все одно є великим кроком уперед до угод світового рівня, бо левову частку світового населення та економічних потужностей становлять лише кілька країн. Тільки дві країни (Китай та Індія) становлять третину світового населення; дві країни (США та Китай) продукують 41 % світового обсягу С02 і промислових виробів; чотири країни та міждержавне утворення (Китай, Індія, США, Японія і Європейський Союз) виробляють 60 % усіх викидів і усієї економічної продукції. Китай та США вже досягли принципової угоди щодо викидів С02. До цієї двосторонньої угоди згодом доєдналися Індія, Японія та Європейський Союз у рамках Паризького договору, який набув чинності у 2016 році. Щоправда, Паризька угода була неповною, бо їй бракувало серйозного механізму реалізації, до того ж наступного року уряд Сполучених Штатів оголосив про свій намір вийти з неї. Проте ця угода може послужити взірцем або відправною точкою для досягнення поліпшеної угоди в майбутньому. Навіть якщо до такої майбутньої домовленості не приєднаються 200 країн з меншими викидами й меншими економічними потужностями, угода лише між п'ятьма найбільшими світовими гравцями здатна відіграти помітну роль на шляху до подолання проблеми атмосферних викидів. Це станеться завдяки тому, що п'ятірка найбільших гравців зможе потім вчинити тиск на решту 200 країн, запровадивши торгові мита й податок на викиди вуглецю для країн, що не приєднаються до угоди.
Ще один шлях до вирішення світових проблем полягає в укладенні угод між регіональними країнами. На сьогодні вже діє багато таких угод між країнами Північної Америки, Латинської Америки, Європи, Південно-Східної Азії, Африки та низкою регіональних угрупувань. Найбільш змістовний комплекс регіональних угод із найширшим спектром інституцій, сфер і обов'язкових правил укладено в рамках Європейського Союзу, який охоплює нині 27 європейських країн. Звісно, при згадуванні ЄС на думку одразу ж спадають існуючі розбіжності, неузгодженості, Брекзіт, інші політичні негаразди. Але цього слід було очікувати, бо Європейський Союз став величезним незвіданим кроком уперед, і не лише для Європи, а й для будь-якого регіону в світі.
Але перш ніж песимістично оцінювати перспективи ЄС, згадайте зруйновану Європу 1945 року наприкінці Другої світової війни, а потім уявіть собі все те, чого Європейському Союзу наразі вдалося досягти. Після кількох тисяч років майже безперервних війн, кульмінацією яких стали два найжахливіших конфлікти в світовій історії, завдяки заснуванню структур-попередниць ЄС у 1950-х жодна європейська країна не воювала з іншою європейською країною. Коли я вперше приїхав до Європи в 1950 році, то на кожному національному кордоні здійснювався суворий паспортний контроль, але зараз обмежень при перетині кордонів між країнами ЄС значно поменшало. Коли я жив у Британії з 1958 по 1962 рік, то кількість британських науковців, які обіймали перманентні викладацькі та дослідницькі посади в університетах країн континентальної Європи (і навпаки), була настільки незначною, що своїх колег у спільній сфері дослідження я зміг би порахувати на пальцях однієї руки. А тепер значну частку університетських посад у країнах ЄС посідають науковці, які не є громадянами цих країн. Економіки країн ЄС значною мірою інтегровані одна в одну. Більшість країн ЄС мають спільну валюту — евро. Щоб вирішити спільні світові проблеми у таких сферах, як енергетика, використання ресурсів та імміграція, країни ЄС інколи обговорюють і ухвалюють спільну політику. Ми, звісно, усвідомлюємо, які існують розбіжності та негаразди між країнами ЄС, але не забуваймо, що всередині окремо взятої країни також існує багато розбіжностей і негараздів.
Іншим прикладом більш конкретних регіональних домовленостей є угоди щодо викорінення регіональних хвороб. Великим успіхом стало повне позбавлення такої вкрай небезпечної хвороби, як чума великої рогатої худоби, що завдавала величезних збитків на значних територіях Африки, Азії та Європи. Завдяки регіональним зусиллям, які тривали кілька десятиліть, із 2001 року жодного випадку захворювання виявлено не було. Нині на обох світових півкулях здійснюються масштабні регіональні заходи, спрямовані на знищення ришти (підшкірного хробака) та річкової сліпоти (онхоцеркозу).
Третій шлях — це світові угоди, підготовлені всесвітніми організаціями й затверджені не лише ООН з її всеосяжною глобальною місією, а й іншими світовими організаціями з більш конкретними місіями, наприклад, організаціями, які займаються сільським господарством, боротьбою з незаконним обігом тварин, авіацією, рибними промислами, продовольством, охороною здоров'я, китобійним промислом та іншими сферами. За аналогією з ЄС, легко бути циніком щодо ООН та інших міжнародних агенцій, вплив та влада яких є, загалом, слабшими за вплив Євросоюзу та ще слабшими порівняно із владним впливом країн у межах своїх кордонів. Однак міжнародні агенції мають у своєму активі вже багато досягнень і становлять собою механізм досягнення більшого прогресу. Великими успіхами стали всесвітнє викорінення віспи в 1980-х, Монреальський протокол 1987 року про захист стратосферного озонового шару, Міжнародна конвенція 1978 року із запобігання забрудненню з суден (відома як MARPOL 73/78), що зменшила забруднення океанів, запровадивши на кораблях обов'язкове відокремлення цистерн для нафти від цистерн із баластною водою та зробивши обов'язковим здійснення усіх морських перевезень нафти танкерами з подвійною обшивкою, Конвенція 1994 року з морського права, яка розмежувала виключно національні та спільні міжнародні економічні зони, Міжнародний орган з морського дна, що запровадив правові рамки експлуатації ресурсів морського дна.