Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу

І останнім наслідком коефіцієнта 32 у поєднанні з глобалізацією є те, що люди з низьким рівнем споживання хочуть для себе стилю життя, пов'язаного з високим рівнем споживання. Вони можуть досягти цього двома шляхами. Перший — це коли уряди країн, що розвиваються, ставлять собі за основну мету підвищення рівня життя населення включно з підвищенням рівня споживання. Другий — коли десятки мільйонів людей у світі, що розвивається, не бажають чекати, поки уряд зможе виконати свою обіцянку забезпечити підвищення рівня життя. Натомість вони прагнуть досягнути рівня життя «першого світу» вже зараз шляхом еміграції до розвинених країн у легальний чи нелегальний спосіб; особливо їм хочеться емігрувати до Західної Європи та США, а ще до Австралії; основна маса іммігрантів рухається з Африки та деяких регіонів Азії, а також із Центральної та Південної Америки. Втримати цих іммігрантів поза межами заможних країн виявляється завданням дедалі важчим — практично неможливим. Кожен такий перехід окремого індивіда з бідної країни до країни з високим рівнем споживання піднімає світовий рівень споживання, хоча далеко не всім іммігрантам відразу ж вдається підвищити свій показник у 32 рази.

Чи здійсненна мрія кожного досягти рівня життя країн «першого світу»? Погляньмо на цифри. Помножте поточну кількість населення кожної країни на рівень споживання на одну людину в цій країні (нафти, металів, води тощо), а потім додайте ці добутки, щоб отримати результат по всьому світу. Результуюча сума покаже поточний світовий рівень споживання того чи іншого ресурсу. А тепер виконайте таке саме обчислення для всіх країн, що розвиваються, але так, наче вони вже досягли рівня споживання, притаманного для країн «першого світу», тобто рівня у 32 рази вищого за поточний за тієї самої кількості населення. У такому разі отримаємо 11-кратне підвищення рівня споживання в усьому світі. Це є еквівалентом світового населення 80 мільярдів людей за умови нинішнього розподілу рівня споживання на одну людину.

Деякі оптимісти стверджують, що ми можемо утримувати світове населення в кількості 9,5 мільярда людей. Але мені жодного разу не зустрівся оптиміст, який стверджував би, що ми зможемо утримувати світ, населення якого становитиме 80 мільярдів людей. Однак ми обіцяємо країнам, які розвиваються, що коли вони перейдуть до наших стандартів прозорого й чесного уряду та вільної ринкової економіки, то теж зможуть досягти нинішнього рівня країн «першого світу». Ця обіцянка абсолютно нездійсненна, вона є нічим іншим, як жорстоким обманом. Ми відчуваємо певні труднощі з підтримкою стилю життя «першого світу» вже зараз, коли лише 1 мільярд із загальносвітових 7,5 користуються його благами.

Ми, американці, часто характеризуємо збільшення споживання в Китаї та інших країнах, що розвиваються, як «проблему» і хотіли б, щоб тієї проблеми не було. Але вона, ця проблема, нікуди не щезне, бо китайцям і народам інших країн просто хочеться мати той самий рівень споживання, який вже маємо ми. І вони не прислухатимуться до наших безглуздих умовлянь не робити того, що вже робимо ми. Єдиним результатом для нашого глобалізованого світу, з яким погодяться Китай, Індія, Бразилія, Індонезія та країни Африки, а також решта країн, що розвиваються, буде приблизне вирівнювання рівня життя в усьому світі. Але у світі бракує ресурсів, щоб стабільно підтримувати стиль життя на нинішньому рівні в розвинених країнах, не кажучи вже про країни, що розвиваються. Чи означає це, що ми гарантовано прийдемо до катастрофи?