Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу
- Автор: Даймонд Джаред Мэйсон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-948-242-6
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу». Краткое содержание книги:
5. Використання інших країн як зразків. Подібно до того, як чужі приклади бувають корисними при подоланні особистісної кризи, приклади інших держав також відіграли важливу роль, як позитивну, так і негативну, для більшості країн, розглянутих у цій книзі. Запозичення та видозмінення західних методів дії мало особливо важливе значення для Японії доби Мейдзі, меншою мірою — для Японії після Другої світової, коли вона запозичила (чи змушена була запозичити) деякі зразки американської системи демократичного урядування. Військові диктатури в Чилі та Індонезії також запозичили американські зразки (або те, що вони вважали американськими зразками) вільної ринкової економіки. Упродовж майже всієї своєї історії до Другої світової війни Австралія запозичувала в основному британські зразки, а після війни дедалі частіше відмовлялася від них.
Серед розглянутих нами країн є також два приклади фактичного або здогадного браку наочних прикладів. Фінляндія не мала взірцевої моделі співіснування якогось іншого сусіда з Радянським Союзом, яка дала б їй змогу забезпечити незалежність і водночас задовольнити вимоги радянських очільників — саме цей підхід і став основою фінської політики «фінляндизації». Саме усвідомлення унікальності фінської ситуації спричинило відоме висловлювання президента Фінляндії Кекконена: «Фінляндизація не призначена на експорт». Прикладом здогадного браку прикладів є сучасні США, чия віра в американську винятковість обертається на поширене переконання у тому, що Сполученим Штатам нічому навчатися в Канади та західноєвропейських демократичних країн, навіть їхнім методам подолання проблем, які є спільними для всіх країн, як-от охорона здоров'я, освіта, імміграція, пенітенціарна система та забезпечення безбідної старості. Американські методи подолання цих проблем американців не влаштовують, але вони все одно відмовляються повчитися з канадського та західноєвропейського досвіду.
6. Національна ідентичність. Із дванадцяти прогностичних чинників особистісної кризи деякі легко перетворюються на прогностичні чинники кризи загальнонаціональної. Чинником, який перетворюється нелегко, є сила Его, яку можна метафорично асоціювати з такою спорідненою національною характеристикою, як почуття національної ідентичності.
Що таке національна ідентичність? Це спільна гордість за великі досягнення, що характеризують ту чи іншу країну і роблять її унікальною. Існує багато джерел національної ідентичності, серед яких — мова, воєнні здобутки, культура та історія. Ці джерела різняться залежно від країни. Наприклад, Фінляндія та Японія мають унікальні мови, якими не розмовляють більше ніде, і це є предметом їхньої гордості. З іншого боку, чилійці розмовляють тією самою мовою, що й більшість країн Південної та Центральної Америки, але, як це не парадоксально, вона також є елементом їхньої національної ідентичності: «Ми, чилійці, відрізняємося від решти іспаномовних країн Латинської Америки, бо маємо традиції політичної стабільності та демократії. Ми більше європейці, ніж латиноамериканці!» Воєнні здобутки значною мірою формують національну ідентичність деяких країн: Фінляндії (Зимова війна), Австралії (Гілліполі), США (Друга світова війна), Британія (багато воєн, із недавніх — Друга світова та Фолклендська). У багатьох країнах основою національної ідентичності та національної гордості є культура: прикладом цього може бути колишнє домінування Італії в мистецтві та сучасне в кулінарії й моді, Британії — в літературі, Німеччини — в музиці. Багато країн пишаються своїми спортивними здобутками, Британія й Італія — своєю колишньою панівною роллю у світовій історії, а також, Британія, — славою імперії, «над якою ніколи не заходить Сонце», Італія — тим, що 2000 років тому вона була Римською імперією.
Серед семи країн, про які розповідалось у цій книзі, спільне почуття національної ідентичності досить сильне у шести із них. Винятком є Індонезія, де цей показник дещо нижчий. Я не критикую індонезійців: просто констатую той очевидний факт, що Індонезія як незалежна країна постала лише в 1949 році, а як об'єднана колонія існувала з 1910 року. Тому не дивно, що ця країна пережила сепаратистські рухи та повстання. Однак останнім часом національна ідентичність Індонезії зростала швидкими темпами, чому сприяло поширення об'єднавчої індонезійської мови, зміцнення демократії та розвиток громадянського суспільства.
Національна ідентичність була потужним чинником подолання загальнонаціональної кризи в усіх «старших» країнах, розглянутих у цій книзі. Це почуття втримало разом і японців доби Мейдзі, й фінів, дало їхнім країнам мужність протистояти зовнішнім загрозам і мотивувало громадян пережити всі негаразди та національне приниження й піти на особисті жертви заради національної справи. Фіни навіть здавали золоті весільні обручки, щоб допомогти своїй країні виплатити військові репарації Радянському Союзу. Національна ідентичність допомогла повоєнним Німеччині та Японії пережити жахливу військову поразку та подальшу окупацію. В Австралії національна ідентичність була основним рушієм переоцінки та вибіркових змін, покликаних дати відповідь на запитання: хто ми такі? Почуття національної ідентичності вплинуло на поведінку чилійських лівих сил, які повелися стримано, коли повернулися до влади після падіння Піночета: навіть після того як страх перед чилійською армією ослабнув, ці сили, будучи при владі, проводили примирливу політику побудови «Чилі для всіх чилійців», включно з консервативними прибічниками Піночета і лівими-прихильниками Альенде. То стало неабияким досягненням. На відміну від цього, в сучасних Сполучених Штатах дедалі частіше можна почути про групову ідентичність і дедалі рідше — про ідентичність широку загальнонаціональну.
Народи та уряди постійно прагнуть зміцнити національну ідентичність шляхом регулярного переповідання історії, щоб таким чином посилити національну гордість. Такі переповідання історії є своєрідними «національними міфами». Слово «міф» я використовую не в негативному сенсі «неправда», а в нейтральному значенні «традиційного переказу з начебто історичною основою, але покликаного пояснити те чи інше явище сучасності або посприяти втіленню тієї чи іншої мети». Насправді ж національні міфи, що створюються задля політичних цілей, містять у собі цілий спектр варіантів розвитку подій — від правдивих оповідок до відвертої брехні.
З одного краю цього спектру ми маємо правдиві з точки зору фактів розповіді про минуле, які зосереджуються на найважливіших тогочасних подіях у тій чи іншій країні й переказуються нині задля конкретної політичної мети. Прикладами можуть служити плекання британської та фінської національної гордості екскурсами у британську історію літа 1940 року, коли точилася битва за Британію, або заглиблення у фінську історію періоду Зимової війни грудня 1939-го — березня 1940 року. Не підлягає сумніву, що для Британії та Фінляндії то були дійсно надзвичайно важливі події, а тому вони й досі згадуються знову й знову заради певних політичних цілей.