Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу
- Автор: Даймонд Джаред Мэйсон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-948-242-6
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу». Краткое содержание книги:
2. Особиста відповідальність, відмова від ролі жертви, від схильності жаліти себе та звинувачувати інших. Наступним кроком до подолання особистої кризи — після визнання її наявності — є взяття на себе персональної відповідальності, тобто уникнення бажання зануритись у почуття жалю до самого себе і зосередитись на собі як на жертві, а натомість визнання необхідності особистих змін. Це стосується не лише індивідів, а й країн; у цьому випадку можливі ті самі названі вище ускладнення для загальнонаціонального визнання кризи: прийняття відповідальності та уникнення жалю до себе — це не проста відповідь «так» чи «ні» як для індивідів, так і для країн; країни складаються з різних груп, а також лідерів і їхніх послідовників, які часто розходяться у своїх поглядах.
Наші сім країн усіляко продемонстрували або взяття на себе відповідальності, або її заперечення. Уникнення «саможалю» ілюструють своїми прикладами Фінляндія та Японія доби Мейдзі. Першу країну, починаючи з 1944 року, могло паралізувати почуття жалю до себе; вважаючи себе жертвою, Фінляндія звинувачувала б Радянський Союзу тому, що він вторгся на її територію й убив там багато людей. Натомість фіни збагнули, що з СРСР слід уживатись. Фінляндія перейшла до постійного політичного діалогу з Радянським Союзом, щоб завоювати його довіру, і це обернулося для неї низкою позитивних результатів: СРСР вивів свою військово-морську базу з Порккали біля Гельсінкі, зменшив обсяг фінських повоєнних репарацій і подовжив період їх виплати, толерантно поставився до членства Фінляндії в Європейській економічній спільноті та Європейській асоціації вільної торгівлі. Навіть зараз, через багато років після розвалу СРСР, Фінляндія не робить спроб повернути собі втрачену провінцію Карелію. Так само і Японія в добу Мейдзі десятиліттями чула погрози з боку Заходу, який нав'язував їй кабальні угоди. Але ця країна не стала вживатися в роль жертви, а натомість взяла на себе відповідальність за нарощування власної потужності, необхідної для того, щоб мати змогу протистояти зовнішньому тиску.
Протилежним прикладом країни, що покладала відповідальність на інших, може бути Австралія, яка звинувачувала Велику Британію у «зраді» та здачі Сінгапуру японцям, замість того щоб визнати свою відповідальність за неспроможність подбати про власну безпеку напередодні Другої світової війни. Австралія також звинуватила Британію у зраді, коли та подала заявку на членство в Європейській економічній спільноті, й лише згодом дійшла болісного усвідомлення, що Сполучене Королівство мусило піклуватися про власні інтереси. Однак це звинувачення Британії у зраді загальмувало розвиток економіко-політичних зв'язків Австралії з сусідніми азійськими країнами.
Екстремальним і катастрофічним прикладом є заперечення Німеччиною власної відповідальності після Першої світової війни. Значний сегмент німецького загалу повівся на фальшиве твердження нацистів та інших правих радикалів про те, що країна зазнала поразки у війні через «удар у спину», завданий німецькими соціалістами, а не тому, що її перемогли на полі бою переважаючі сили союзників. Нацисти та їхні прихильники зосередили увагу німців на величезній несправедливості Версальського договору. Вони не хотіли визнавати цілу низку довоєнних політичних помилок, зроблених імператором Вільгельмом II і його урядом, внаслідок чого Німеччина увійшла у війну за несприятливих обставин, а потім зазнала катастрофічної поразки, завершенням якої став Версальський договір. Наслідком заперечення власної відповідальності, взяття на себе ролі жертви та роздмухування настроїв саможалю стала підтримка німцями нацистів і Друга світова війна, що обернулася для Німеччини іще більшою катастрофою.
Вражаючим прикладом протилежних підходів до відповідальності є Німеччина та Японія після Другої світової війни. Уряди обох країн несли цілковиту відповідальність за її розв'язання, на відміну від ситуації після Першої світової, коли таку відповідальність розділили між собою Німеччина та її супротивники. Під час Другої світової війни Німеччина та Японія коїли жахливі злочини по відношенню до інших народів, і при цьому їхнє власне населення також зазнало жахливих поневірянь. Жаль до самих себе та роль жертви могли б стати визначальними для реакції Німеччини з огляду на те, що у війні загинули мільйони німців (включно з жертвами авіаційних нальотів союзників на німецькі міста, що вважалося б воєнним злочином, якби союзники не перемогли у війні); мільйон німецьких жінок було зґвалтовано радянськими солдатами, які наступали зі Сходу; після війни було втрачено великі німецькі території. Але натомість Німеччина відкрито визнала нацистські злочини, про них та про німецьку відповідальність говорили навіть у школах, а з країнами, що свого часу стали жертвами фашистської агресії, такими як Польща та інші, було встановлено гарні стосунки. На противагу цьому, Японія загалом продовжує заперечувати свою відповідальність за розв'язання війни; серед японців побутує думка про те, що США якимось обманом підштовхнули Японію до нальоту на Перл-Гарбор і, таким чином, самі несуть відповідальність за початок війни. При цьому цілковито ігнорується той факт, що до моменту нападу на тихоокеанську базу ВМФ США Японія вже чотири роки вела неоголошену війну проти Китаю. Японія продовжує також заперечувати свою відповідальність за жорстоке поводження з китайським та корейським цивільним населенням, а також з військовополоненими-союзниками. Натомість вона фокусується на самоспівчутті та своїй ролі жертви атомних бомбардувань, уникаючи при цьому відвертої дискусії про ті жахливі речі, які сталися б, якби бомби не було скинуто. Ця політика заперечення, самоспівчуття та позиціювання себе як жертви продовжує отруювати стосунки Японії з її потужними сусідами — Китаєм та Кореєю, і таким чином наражає цю країну на велику потенційну небезпеку.
3. «Спорудження огорожі» чи вибіркові зміни. Всі шість країн, які ми розглянули в розділах 2-7, пережили кризу і запровадили вибіркові зміни. У двох із цих країн (Японії та США) зміни відбуваються саме зараз, коли я пишу ці рядки, причому в Японії навіть більшою мірою, ніж у Сполучених Штатах. Ці країни вже здійснили або обговорюють зміни, які стосуються лише конкретних аспектів їхньої політики, а решта аспектів обговоренню не підлягає. Особливо повчальними завдяки контрасту між тим, що змінилося, а що лишилося без змін, є приклади Японії доби Мейдзі та Фінляндії. Японія Мейдзі здійснила вестернізацію в багатьох сферах: політичній, правовій, соціальній, культурній та інших. Але в жодній із цих сфер вона не стала сліпо копіювати Захід; натомість відшукала ті численні західні зразки, які найбільше відповідали японським умовам, і модифікувала їх згідно зі своїми національними особливостями. Водночас інші засадничі аспекти японського суспільства залишилися незміненими, включно з обожненням імператора, ієрогліфічним письмом і багатьма аспектами японської культури. Так само й Фінляндія, ведучи постійний діалог з Радянським Союзом і жертвуючи певною свободою дій, здійснила низку змін і перетворилась із переважно сільськогосподарської країни на сучасну індустріальну. Проте в інших відношеннях Фінляндія залишилася ліберальною демократичною країною, зберігши за собою значно ширшу свободу дій, аніж інші європейські країни — сусіди Радянського Союзу, а нині Росії. Ця начебто кричуща суперечливість фінської політики, що стала результатом описаних вище змін, зазнавала різкої критики з боку інших держав, далеких від розуміння жорстокої реальності фінського географічного розташування.
4. Допомога від інших держав. Чинник сторонньої допомоги, важливої під час особистісної кризи, відіграв як позитивну, так і негативну роль у подоланні більшої частини тих загальнонаціональних криз, про які йшлося в цій книжці. Всебічна західна допомога — від відрядження радників до Японії та прийому японських місій і до спорудження прототипу ударного крейсера — була важливою для Японії доби Мейдзі під час її вибіркової вестернізації. Економічна допомога від США була важливою для військових урядів Чилі та Індонезії у плані посилення економіки після державних переворотів відповідно 1973 та 1965 року, а також для Японії та Німеччини, що відновлювалися після руйнації внаслідок Другої світової війни. У сфері гарантування власної безпеки Австралія спершу покладалася на Британію, а згодом — на Сполучені Штати. Якщо розглядати негативний бік, то уряд Альенде був дестабілізований припиненням американської допомоги та спорудженням бар'єрів на шляху продукції чилійської економіки, а Веймарська республіка в Німеччині після Першої світової була дестабілізована стягненням Британією та Францією військових репарацій. Шок у результаті краху британського військового захисту після падіння Сінгапуру та скасування Британією пільгового митного статусу Австралії в результаті переговорів Британії з ЄЕС спричинили до того, що Австралія почала шукати для себе нову національну ідентичність. Яскравим прикладом браку підтримки з боку дружніх країн є Зимова війна Фінляндії з Радянським Союзом, коли всі потенційні союзники цієї країни не змогли або не захотіли надати їй таку бажану військову допомогу. Такий жорстокий досвід, а також усвідомлення фінами того факту, що в разі поновлення воєнного конфлікту з Радянським Союзом вони не зможуть розраховувати на сторонню допомогу, став підґрунтям післявоєнної зовнішньої політики Фінляндії, яка натомість була змушена вибудовувати робочі стосунки з Радянським Союзом, щоб зберегти максимум своєї незалежності.