Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу
- Автор: Даймонд Джаред Мэйсон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-948-242-6
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу». Краткое содержание книги:
Ось такими є проблеми, пов'язані з вичерпанням запасів одного з наших природних ресурсів — викопного палива, в ширшому контексті наших енергетичних проблем. А тепер коротко розглянемо інші основні види природних ресурсів, а також ті можливі труднощі, які вони можуть створити нам у майбутньому. Два із цих видів ми вже обговорювали в розділі 8 у зв'язку з тими проблемами, які вони створюють конкретно для Японії: це ліси, які дають нам деревину, папір і важливі біологічні агенти на кшталт запилювачів, а також рибні промисли (головним чином океанська та прісноводна риба й молюски), що забезпечують значну частину потреби людства у харчових білках. Іншими видами ресурсів є такі: численні різноманітні елементи та мінерали, використовувані в промисловості (залізо, алюміній, мідь, нікель, свинець та інші); родючі ґрунти, необхідні для сільськогосподарського виробництва та лісового господарства; а також атмосфера, в якій усі ми живемо. Ці різноманітні ресурси різняться в чотирьох основних аспектах, важливих для розуміння тих потенційних проблем, які вони можуть нам створити: це здатність до відновлення та наслідні проблеми управління цими ресурсами; їхня потенційна здатність породжувати обмеження для людських спільнот; їхні міжнародні масштаби; міжнародна конкуренція, яку вони здатні спровокувати, включно з війнами.
По-перше, ресурси різняться за своєю здатністю до оновлення. Як і викопні види палива, мінерали є неорганічними (не біологічними і не відновлюваними). Тобто мінерали не генерують самі себе й не породжують «молоді» мінерали; із практичної точки зору їхні запаси на Землі — це все, що ми маємо у своєму розпорядженні. На відміну від цього, ліси та рибні промисли є відновлюваними біологічними ресурсами: риба та ліси породжують рибний і лісовий молодняк. Звідси випливає, що теоретично ліси та рибні промисли можна експлуатувати на постійній стабільній основі, однак швидкість споживання їхніх запасів має бути меншою, ніж швидкість їх відновлення, щоб обсяг залишався без змін чи навіть збільшувався. Родючі ґрунти, попри те, що вони є здебільшого неорганічними і лише частково біологічними за своїм походженням, також можна вважати відновлюваним ресурсом, бо хоча вони й руйнуються спричиненою людьми ерозією, але також відновлюються завдяки діяльності земляних хробаків і мікроорганізмів. Прісна вода є частково непоновлюваною (наприклад, коли виснажується підземний водний горизонт), а частково — поновлюваною завдяки тому, що вода, яка випаровується з поверхні океану, випадає потім дощем на поверхню й поновлює запаси прісної води.
Ми не можемо вдіяти нічого, щоб поновити світові запаси непоновлюваних ресурсів (мінералів і викопного палива), хоч як би ефективно ними не розпоряджалися. Але методи управління ресурсами мають великий вплив на запаси поновлюваних біологічних ресурсів. Як уже згадувалося в розділі 8, на сьогодні людство знає багато про раціональні методи ведення лісового господарства та рибних промислів. Деякі світові ресурси лісів і рибні угіддя, наприклад, ліси в Німеччині та промисел лосося на Алясці, уже експлуатуються досить раціонально. На жаль, більшості ресурсів це не стосується; їх експлуатують надмірно, і в підсумку запаси лісів та риби скорочуються або й взагалі зникають. Швидко дайте відповідь на таке запитання: коли ви востаннє їли атлантичну меч-рибу? Відповідь буде такою: багато років тому, бо цю рибу виловлювали хижацьким способом і знищили її промислові запаси. Ми знаємо також раціональні методи обробки ґрунту, але, на жаль, цих методів, в основному, не дотримуються, і тому верхній родючий шар ґрунту внаслідок ерозії змивається в океани та ріки, відповідно родючість земель падає, а структура ґрунтів погіршується. Коротше кажучи, наразі світ здебільшого нераціонально користується багатьма своїми відновлюваними біологічними ресурсами.
По-друге, які природні ресурси здатні накласти обмеження на людські спільноти? Відповідь: мабуть, усі вони, за винятком атмосферного кисню, який не демонструє жодної ознаки того, що ми коли-небудь вичерпаємо його запаси. Певні мінерали, передусім залізо та алюміній, присутні в таких великих кількостях, що також навряд чи колись призведуть до обмежень. Але ті поклади, які ми донині експлуатували, були неглибокими, доступними й дешевими для видобутку. З часом ми неминуче дійдемо до залежності від глибших покладів, які буде дорожче видобувати, — як це вже сталося з покладами викопних видів палива. Деякі інші важливі для промисловості мінерали присутні у значно менших кількостях, причому настільки, що вже лунають побоювання в обмеженості їхніх запасів — наприклад, розвідані ресурси так званих рідкісноземельних металів зосереджені головним чином у Китаї. Мабуть, ви схильні вважати запаси прісної води невичерпними, бо в світовому океані стільки солоної води, що ми, за допомогою опріснювачів, можемо видобувати з неї скільки завгодно води прісної. Але для цього потрібна енергія, а енергії у нас уже й без того дефіцит, вона, через нераціональне використання, обходиться нам дорого, тому насправді прісна вода також наявна лише в обмежених кількостях.
Наступним моментом є міжнародний вимір світової проблеми ресурсів. Деякі ресурси, наприклад ліси, нікуди не рухаються; кожне дерево залишається в тій країні, в якій росте, тому догляд за ним і його використання можуть регламентуватися лише тією конкретною країною (хоча на практиці тут існує міжнародний вимір завдяки тому, що купувати або орендувати лісовий ресурс може якась інша країна). Але якщо ресурси розташовані в зоні, що належить певній громаді, або є «мобільними», тобто перетікають через національні кордони, то міжнародні ускладнення будуть неминучими.
Відкритий океан — це «спільний ресурс»: у той час як морська територія в межах 200 миль від берегової лінії вважається територіальними водами тієї країни, якій належить прилеглий суходіл, океанська територія поза цими межами не належить нікому. (Терміном «громадський» у середні віки позначалася значна кількість пасовиськ спільного користування: вони не належали нікому конкретно і вважалися власністю громади, доступною для спільного користування.) Країни мають правову базу для регуляції риболовлі в межах своєї 200-мильної зони, але у відкритому морі може рибалити будь-яке судно з будь-якої країни. В результаті не існує правового механізму, який запобігав би надмірній експлуатації рибних ресурсів у відкритому морі, тому запаси багатьох видів океанічних риб постійно зменшуються. Три інших потенційно корисних ресурси також лежать у «громадських» територіях поза національними межами: це — мінерали, розчинені в океані, прісна вода з антарктичної крижаної шапки, а також мінерали, що залягають на океанічному дні. Спроби експлуатації усіх трьох уже були: після Першої світової війни німецький хімік Фріц Габер працював над розробкою технології добування золота з морської води; було здійснено щонайменше одну спробу притягнути на буксирі айсберг із Антарктиди до однієї бідної на прісну воду країни на Близькому Сході; повним ходом ідуть роботи з добування деяких мінералів із океанічного дна. Однак жодна зі спроб експлуатації названих трьох ресурсів не дала практичної вигоди, тому нашою реальною проблемою «громадських» ресурсів сьогодні є «лише» рибні промисли у відкритому морі.
Іншими ресурсами, потенційно здатними спричинити міжнародні ускладнення, є «мобільні ресурси», тобто такі, що перетікають із однієї країни до іншої. Багато тварин мігрують і переміщаються через національні кордони: найбільш важливими в економічному плані вважаються комерційно цінні види океанічних риб, таких як тунець, а також деякі річкові риби і мігруючі сухопутні ссавці та птахи (річковий лосось, полярний олень, а також антилопи в африканських саванах). Тому коли, наприклад, рибальський сейнер з однієї країни виловлює мігруючу рибу, то він таким чином збіднює запаси риби, якими могла б скористатися інша країна. Прісна вода також є «мобільним» ресурсом: багато річок протікають через дві й більше країн, береги багатьох озер належать двом і більше країнам, тому одна країна може споживати або забруднювати воду, якою могла б скористатися інша країна. Окрім цих мобільних корисних природних ресурсів, присутніх у воді чи повітрі, є багато мобільних шкідливих речовин, які потрапляють у воду чи повітря в результаті людської діяльності й можуть переноситися водою та вітрами з однієї країни до іншої. Наприклад, дим від індонезійських лісових пожеж значно погіршує якість повітря, що переміщується до прилеглих Малайзії та Сінгапуру; пилюка з Китаю та Центральної Азії переноситься вітром до Японії та навіть до Північної Америки; річки виносять пластикові відходи, які зрештою опиняються у найвіддаленіших куточках океанів і морських пляжів.