Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу
- Автор: Даймонд Джаред Мэйсон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-948-242-6
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу». Краткое содержание книги:
І, насамкінець, розглянемо проблему міжнародної конкуренції за ресурси. Це серйозна проблема, бо якщо її не вдається вирішувати на засадах добросусідства, то країни починають вдаватися до воєнних засобів. Таке вже траплялося: міжнародна конкуренція за нафту стала головним мотивом вступу Японії у Другу світову війну; Тихоокеанська війна (1879-1883) Чилі проти Болівії та Перу виникла через багаті поклади міді та нітратів у пустелі Атакама. Нині в багатьох частинах світу точиться серйозна конкуренція за прісну воду, наприклад, за ту, що стікає зі снігової шапки Гімалаїв до великих річок, які перетинають територію Китаю, Індії й усіх країн Південно-Східної Азії. Греблі у країнах, розташованих у верхів'ї річки Меконг та інших річок, що течуть через Південно-Східну Азію, перекривають стік поживного намулу до країн, розташованих в нижній частині течії. Риболовецькі судна з Європейського Союзу, Китаю та західноафриканських країн конкурують за океанічну рибу біля узбережжя Західної Африки. Міжнародні «розбори» точаться й за такі ресурси, як тверді породи дерев, що ростуть у тропіках і користуються попитом у промислових країнах із помірним кліматом; за рідкісноземельні елементи, використовувані у промисловості; за ґрунти, наприклад, коли Китай орендує сільськогосподарські землі в Африці. Коротше кажучи, в міру зростання світового населення та збільшення світового споживання можна прогнозувати багато нових конфліктів, спричинених міжнародною конкуренцією за обмежені ресурси.
Середні показники споживання таких ресурсів, як нафта і метали, в розрахунку на одну людину, а також середні показники продукування відходів на кшталт пластику та парникових газів приблизно в 32 рази вищі у розвинених країнах порівняно із країнами, що розвиваються. Наприклад, кожного року середній американець споживає в 32 рази більше бензину і продукує у 32 рази більше відходів та двоокису вуглецю, аніж громадянин бідної країни. Цей коефіцієнт 32 суттєво впливає на поведінку людей у світі, що розвивається, а також на те, що чекає на всіх нас у майбутньому. Це остання з чотирьох груп проблем, які, на мою думку, загрожують нашій цивілізації та людям як біологічному виду.
Щоб зрозуміти вплив названого коефіцієнта, поміркуймо про таку бентежну проблему, як ріст світового населення. Нині населення світу становить понад 7,5 мільярда, і протягом наступного півстоліття ця цифра може зрости до 9,5 мільярда. Кілька десятиліть тому багато хто вважав зростання кількості населення найбільшою проблемою, яка постала перед людством. Але відтоді ми усвідомили, що населення — це лише один із двох чинників, добуток яких дійсно має велике значення. Йдеться про загальносвітове споживання, що є сумою (світовою) місцевих обсягів споживання, утворених як добуток двох чинників — місцевого населення (кількості людей) та показника середнього місцевого споживання на одну людину.
Кількість населення має значення лише остільки, оскільки люди споживають товари та продукують відходи. Якщо більшість із сьогоднішніх 7,5 мільярда людей помістити в холодильник, де вони нічого б не споживали, а їхній процес метаболізму припинився, то проблем із ресурсами не існувало б. Розвинений світ складається із приблизно мільярда людей, які живуть здебільшого в Північній Америці, Європі, Японії та Австралії, де відносний середній показник споживання на одну людину становить 32. Більшість із решти 6,5 мільярда світового населення мають середній показник споживання на одну людину менший за 32 — здебільшого близько 1. Це означає, що основна маса ресурсів споживається загалом у розвиненому світі.
Проте деякі фахівці й надалі переймаються лише населенням. Вони зазначають, що в таких країнах, як Кенія, населення зростає зі швидкістю 4 % на рік, і стверджують, що це є великою проблемою. Так, для 50 мільйонів жителів Кенії це дійсно неабияка проблема. Але значно більшою проблемою для світу в цілому є ми, 330 мільйонів американців, які перевищують кенійців за чисельністю в 6,6 раза і кожен з яких споживає стільки, як 32 кенійці. Помножте ці два співвідношення (6,6:1 та 32:1), і виявиться, що США споживають у 210 разів більше ресурсів, аніж Кенія в цілому. Візьмімо ще один приклад: італійське населення, що налічує 60 мільйонів, споживає майже вдвічі більше, ніж мільярд людей, які населяють цілий континент під назвою Африка.
Іще донедавна існування усіх цих злиденних людей не становило загрози для країн «першого світу». «Вони», оті чужинці, мало що знали про наш спосіб життя, а якщо й дізнавалися про нього і починали заздрити та лютувати, то все одно не могли практично нічого вдіяти. Багато десятиліть тому американські дипломати частенько грайливо дебатували, яка з країн світу має найменше значення для національних інтересів Сполучених Штатів. Популярними відповідями на це запитання були «Афганістан» та «Сомалі»: ці дві країни були такими бідними й такими віддаленими, що здавалося, ніби вони ніколи не зможуть створити для нас жодної проблеми. Але іронія полягає в тому, що саме ці дві країни почали вважатися настільки небезпечними для нас, що США довелося послати до обох свої війська, які в Афганістані залишаються й досі.
Причини, з яких бідні й віддалені країни можуть нині породити проблеми для країн заможних, можна підсумувати одним словом: «глобалізація», тобто посилення зв'язків між усіма частинами світу. Зокрема, подальше полегшення комунікацій і подорожей означає, що люди в країнах, які розвиваються, тепер знають чимало про велику розбіжність у показниках споживання та рівнях життя в усьому світі, а також знають, що можуть подорожувати до заможних країн.
Серед способів, у які глобалізація зробила розбіжності в рівнях життя між країнами світу нестерпними, три стоять осібно. Перший — це поширення хвороб, що з'явилися останнім часом, із бідних віддалених країн до країн заможних. Упродовж останніх десятиліть смертельно небезпечні хвороби часто переносилися мандрівниками до країн багатих із країн бідних, де ці хвороби є ендемічними, а заходи з охорони громадського здоров'я — слабкими. Це такі хвороби, як холера, лихоманка Ебола, грип, СНІД та інші. Нових захворювань також переноситиметься до заможних країн дедалі більше.
Поширення хвороб є неумисним наслідком глобалізації, але другий чинник, поширення якого було спричинене глобалізацією, містить у собі людський намір. Багато людей «третього світу» відчувають гнів і пригнічення, дізнавшись про значно комфортніші умови проживання в інших країнах. Деякі з них стають терористами або ж підтримують терористів. Після нападу на Світовий торговий центр 11 вересня 2001 року стало зрозуміло, що океани, які були для США своєрідним захистом, більше нас не захищають. Ми, американці, живемо тепер під постійною загрозою тероризму. Можна не сумніватись, що в майбутньому проти США та країн Європи, а можливо, і проти Японії та Австралії буде скоєно терористичні акти, якщо різниця у споживанні в 32 рази зберігатиметься й надалі.
Звісно, глобальна нерівність сама по собі не є прямою причиною терористичних актів. Важливу роль відіграють також релігійний фундаменталізм та індивідуальна психопатологія. У кожній країні є свої схиблені розлючені індивіди, налаштовані на вбивство інших людей; монополія на них не обмежується бідними країнами. У Сполучених Штатах Тімоті Маквей убив 168 людей у місті Оклахома за допомогою вибухівки, закладеної у вантажівку; Теодор Качинський розсилав поштою пакунки з ретельно змайстрованими бомбами, що вбили трьох людей, а 23 особи поранили. В Норвегії Брейвік убив 77 людей і поранив 339, серед яких було багато дітей, використавши при цьому вибуховий пристрій і штурмову гвинтівку. Але ці троє терористів залишилися окремими схибленими індивідами і їхні дії не отримали широкої підтримки, бо більшість американців і норвежців не є пригніченими та розлюченими. Лише в бідних країнах, де значна частина населення відчуває розпач і гнів, терористів толерують або підтримують.