Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу
- Автор: Даймонд Джаред Мэйсон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-948-242-6
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу». Краткое содержание книги:
Проміжною стадією може бути розповідь про минуле, яка з фактичного боку є правдивою сама по собі, але зосереджується на якомусь одному з багатьох епізодів у історії тієї чи іншої країни, ігноруючи при цьому певні важливі моменти. Тут як приклади можна навести історичні епізоди початку XIX століття, які роблять наголос на трансконтинентальній експедиції Льюїса та Кларка і на інших етапах дослідження та підкорення Дикого Заходу білими європейцями, але при цьому ігнорують вбивства й вигнання корінних індіанців та використання рабської праці афроамериканців; історичні оповідання про боротьбу індонезійців за незалежність проти голландців, в яких ігнорується той факт, що великі групи індонезійців воювали проти республіки; історичні оповідки про Австралію початку XX століття, в яких йдеться лише про Галліполі, але замовчуються факти вбивств і вигнання австралійських аборигенів.
На протилежному кінці континууму ми бачимо розповіді про минуле, засновані здебільшого на фальшивках. Серед прикладів — німецькі історичні оповідки про те, що Німеччина зазнала поразки у Першій світовій війні через зраду цивільних у тилу, а також японські екскурси в історію, в яких мінімізується або взагалі заперечується різанина в Нанкіні.
Фахівці не мають єдиної думки щодо того, чи можна досконально й точно знати історію взагалі, чи допускає історія різні інтерпретації та чи заслуговують ці альтернативні інтерпретації на однаково серйозний розгляд. Незалежно від відповіді на ці запитання, незмінним залишається той факт, що заради тієї чи іншої політичної мети національна ідентичність зміцнюється національними міфами, що національна ідентичність важлива для кожної країни і що міфи, які її формують, різняться за своїми історичними базисами.
7. Чесна самооцінка. Абсолютно раціональний прибулець із космосу, нічого не знаючи про людей і людські спільноти, міг би наївно припустити, що хоч які б чинники спричиняли нездатність окремих індивідів та цілих країн подолати кризу, серед них однозначно не було б такого, як брак чесної самооцінки. Хіба ж могли, подумав би наш космічний прибулець, ці дивні індивіди або країни, що з них складаються, знищити самих себе, свідомо будучи нечесними перед собою?
Насправді чесна самооцінка потребує двох кроків. По-перше, індивід або країна мусять мати у своєму розпорядженні точну інформацію. Але її отримання часто пов'язане з певними труднощами; неспроможність успішно відреагувати на кризу може бути наслідком браку інформації, а не аморальності чи нечесності. На жаль, будь-яка людина, добре обізнана з історією інших людей та країн, знає, що самообман для людських спільнот — справа звична.
Найбільш зрозумілі випадки чесної національної самооцінки або її відсутності стосуються сильних лідерів чи диктаторів. Країна або демонструє, або не демонструє чесну самооцінку залежно від того, демонструє чи не демонструє її сильний лідер (диктатор). Загальновідомими в міжнародному плані є полярно протилежні випадки, що стосуються сучасних німецьких лідерів. Бісмарку, видатному реалісту, вдалося виконати важке завдання: об'єднати Німеччину. Імператор Вільгельм, емоційно нестійка і не схильна до реалізму людина, без особливої на те потреби посварився з багатьма сусідами Німеччини і дозволив втягнути себе у Першу світову війну, яку Німеччина програла. Гітлер, значно розумніший, але й значно лиховісніший, звів нанівець власні початкові успіхи і, нереалістично оцінивши шанси своєї країни, напав на Радянський Союз та ще й оголосив війну Сполученим Штатам, вже перебуваючи на той час у стані війни з СРСР і Британією. Якщо пригадати новітню історію, то Німеччині поталанило кілька років мати на чолі уряду ще одного реаліста — Віллі Брандта, якому вистачило мужності визнати необхідність проведення болісної, але чесної політики щодо Східної Європи (врахувати існування Східної Німеччини та втрату німецьких територій на Схід від НДР), забезпечивши таким чином передумови об'єднання Німеччини 20 років потому.
Менш відомим на Заході, але не менш вражаючим у плані відмінностей між лідерами, один з яких змінив на посаді іншого, є випадок Індонезії. Її президент-засновник Сукарно навіяв собі ілюзію, що здатен тлумачити навіть підсвідомі бажання індонезійців. Нехтуючи нагальними проблемами своєї країни, він активно долучився до всесвітнього антиколоніального руху і наказав індонезійській армії взяти під контроль малайзійський Борнео всупереч бажанням його населення та скептичним настроям офіцерів. Однак армійський генерал Сухарто, який став наступним президентом Індонезії, був (за винятком пізнього періоду своєї політичної кар'єри) справжнім реалістом, який зазвичай діяв обережно й лише тоді, коли був упевнений в успіху. Саме таким чином Сухарто й вдалося відсунути Сукарно вбік, відмовитися від світових амбіцій свого попередника, припинити воєнну кампанію в Малайзії та зосередитися на суто індонезійських справах (які він часто вирішував у лихий спосіб).
Наступні три випадки стосуються країн, які не мали потужного лідера, але досягли загальнонаціонального консенсусу завдяки чесній самооцінці. Японія доби Мейдзі спромоглася подивитися в очі тій болісній правді, що ненависні західні варвари значно сильніші й що сама вона може зміцнитися, лише повчившись у Заходу. Потім Японія Мейдзі роздобула точну інформацію про Захід, пославши багатьох урядових чиновників і приватних громадян до Європи та Сполучених Штатів. І навпаки, у 1930-х роках входження Японії в Другу світову війну, яке завершилося катастрофою, частково було зумовлене тим, що молодим, але впливовим офіцерам японської армії бракувало на той час інформації про Захід і його потужність, отриманої з перших рук. Фіни також стикнулися з тією болісною реальністю, що вони навряд чи коли-небудь отримають допомогу від потенційних союзників і натомість політика Фінляндії по відношенню до Радянського Союзу мусить спиратися на завоювання його довіри та розуміння точки зору радянських очільників. І, насамкінець, Австралія досягла загальнонаціонального консенсусу, усвідомивши, що колишня військово-економічна значущість Британії для Австралії зійшла нанівець і значно важливішими в цьому плані для неї стали Азія та Сполучені Штати.
Наші два останніх випадки стосуються браку чесної самооцінки у двох державах на сьогодні. Як вже було сказано вище, нинішня Японія визнає деякі свої проблеми, але водночас неспроможна реалістично оцінити інші. Сполученим Штатам нині також бракує чесної самооцінки, зокрема, це проявляється в тому, що наразі надто мало американських громадян і політиків сприймають наші поточні важливі проблеми всерйоз. Окрім того, багато американців живуть ілюзіями, покладаючи відповідальність за свої проблеми не на самих себе, а на інші країни. Скептицизм щодо результатів наукових досліджень стає у США все більш поширеним явищем, і це поганий знак, бо наука забезпечує точне описання й розуміння реального світу.
8. Історичний досвід попередніх загальнонаціональних криз. Впевненість у власних силах, набута внаслідок успішного подолання попередніх криз, є важливим чинником для індивідів, які стикаються з новою особистісною кризою. Відповідний чинник на загальнонаціональному рівні відіграв важливу роль в історії кількох країн, розглянутих у цій книзі, а також в історії інших країн. Прикладом може служити сучасна Японія, впевненість якої у власних силах, набута в епоху Мейдзі завдяки безпрецедентним досягненням у швидкому реформуванні та зміцненні країни, дала їй змогу протистояти потенційній загрозі західної інтервенції та здобути перемогу над двома західними державами (над Росією в 1904-1905 роках та німецькими колоніальними військами в 1914 році). Успіх Японії доби Мейдзі тим більше вражає, якщо взяти до уваги нездатність значно більшої та начебто значно сильнішої Китайської імперії протистояти Заходу приблизно в той самий історичний період.
Фінляндія є ще одним прикладом національної впевненості у власних силах, набутої в результаті колишніх успіхів. Для фінів гордість за перемоги в боях з радянськими військами під час Другої світової війни є настільки важливим чинником, що під час відзначення в 2017 році століття фінської незалежності темі Зимової війни 1939-1940 років було приділено уваги не менше, ніж самій незалежності. Серед країн, які не увійшли до цієї книги, іще одним прикладом є Сполучене Королівство, якому разом із союзниками вдалося перемогти Гітлера у Другій світовій війні; причому цілий рік після падіння Франції у червні 1940 року Великій Британії довелося воювати з Німеччиною абсолютно самій, допоки Гітлер у червні 1941 року не вторгнувся до Радянського Союзу. В цьому плані окремо слід нагадати битву, під час якої британські ВПС у другій половині 1940 року завдали поразки німецьким ВПС Люфтваффе в повітряних боях над Британією, таким чином зірвавши німецькі плани щодо вторгнення до цієї країни. І хоч які б труднощі не поставали перед британцями після 1945 року, вони часто кажуть: нам ніколи не було так важко, як під час Битви за Британію; якщо ми вистояли тоді, то тепер зможемо вистояти проти будь-якого лиха.