Українець і Москвин: дві протилежності

Можна припустити, що з усіх голосуючих в 1917 році в імперії половина були москвини, отже, тоді голосувало десь 38 мільйонів москвинів. З наведеного бачимо, що українці за большевиків НЕ голосували; так само не голосували за них всі інші «інородці» (не москвини) імперії. Отже, ті 25 мільйонів голосів за большевиків походять із 38 мільйонів голосуючих москвинів, с. т. 70% москвинів голосувало за большевиків (в Німеччині за А. Гітлера голосувало 72% німців). Це одне. А друге і найголовніше, що на захист «Учрєдітєльнава сабранія» НЕ ПІДНЕСЛАСЯ АНІ ОДНА МОСКОВСЬКА РУКА, навіть його члени ані пари з уст не пустили, коли матроси наказали їм розійтися. Мабуть, відчули «патологічність», як висловився колись В. Ключєвскій, того новотвору. «Ліберальні ідеї в Московщині показалися утопією» (Н. Бєрдяєв) спроба московських демократів (Омскає Правітєльства) боротися проти большевиків потерпіла жалюгідне фіяско, бо москвини їх цілком не піддержали. Боролися проти большевиків генерали А. Колчак (українського походження), Юденич (не Москвин), А. Денікін (піддержаний англійцями), П. Врангель (німецького походження), але їхні армії складалися з 85% НЕмосквинів. Натомість одразу на бік большевиків стали генерали: А. Брусілов, Поліванов, Клембовский та інші.

Легкість, з якою В. Ленін перебрав владу в Московщині, лише зайвий раз ілюструє органічну чужість, а звідси і ненависть Москвина до всяких європейських ідей, в тому числі ліберальних та демократичних. Пом’якшити деспотію влади пробував двічі Пьотр І в 1702 і в 1713 роках; пробував кн. В. Ґоліцин в 1730 році; пробував М. Спєранський в 1860 році; пробував Н. Ларіс–Мєльніков (вірменин) у 1881 році; пробував П. Мілюков у 1905 році; пробував А. Кєрєнскій у 1917 році. Всі ті спроби кінчилися жалюгідним фіяском, часто трагічно для їх авторів (В. Ґоліцина і М. Спєранського заслали на Сибір, а П. Мілюкова і А. Керенского вигнали з Московщини). Московська нація вперто трималася своїх освячених століттями традицій, зрозумілих їй, відповідаючих її ментальності форм деспотичної влади. Підкреслюємо — нація, с. т. широкі московські маси селянства, робітництва, міщанства, дрібної і великої буржуазій, інтелігенції, урядовців, дворянства, аристократії, церковнослужителів. УСІ вони, ЦІЛА НАЦІЯ, були основою і підпорою трону, а не лише саме дворянство та буржуазія, як замилюють нам очі московські «демократи». Без піддержки цілою нацією, включно з простонароддям, московське дворянство та буржуазія були б впали, а з ними і царат. На це вказує та велика легкість, з якою бив дворян Є. Пугачов чи С. Разін. А ще яскравіше показує той ентузіязм, радість і насолода, з якою московський мужик бив і б’є «хахла» та інших «інародцев». Без піддержки большевиків ЦІЛОЮ московською нацією вони не могли би завоювати Україну в 1918–22 pp. Цей факт стверджують цілком одверто ніхто інший, як В. Лєнін та Сталін (див. їхні писання). Скрайній час і нам зрозуміти цілком ясно цей історичний ФАКТ, щоб нові лєніни знову не обдурили нових («сучасних») малоросів в якомусь 19.. році. Прикладами бестіяльних знущань над українцями та іншими немосквинами ВСІХ москвинів, від мужиків до аристократів, можна заповнити цілу бібліотеку грубих томів.