Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Йому вторує московський письменник А. Масеінов: «Наші (московські) лицеміри кажуть, що московський народ не відповідає за большевизм, бо, мовляв, комунізм є європейською заразною бактерією, яку занесли до Московщини чужинці і нею заразили добрий московський народ. Хай ці лицеміри докажуть, що молоко не квасніє, коли до нього попаде квасна бактерія. Коли ця сама квасна бактерія дістанеться до води, то вода не квасніє, не вурдиться. А чи ж не писав ще в минулому столітті французький історик Ж. Мішле, що «основою життя московського народу є комунізм, що виявився в абщіні?» А чи ж не відповів йому А. Герцен: «Вас, європейців, стримують забобони, а у нас, москвинів, забобонів нема» (за: А. Масєінов. «А дікарях акєанскіх і дікарях рускіх»).
«Так! Ми, москвини, несемо всю відповідальність за большевизм; ми його покликали до життя; він зродився серед нас, на нашій московській землі; він є чисто московське явище, та ще й дуже старого родоводу», — погоджується А. Салтиков («Возрождєніє», 26.ІІ.1931).
В жовтні 1917 року воскрес протопоп Аввакум XVII ст. в душах 80 мільйонів москвинів. Воскресли московські гвардійці XVIII ст. з їхнім «Хатім, штоб. імпєратріца била, как і всє царі–самодержци». Воскресла і широким гомоном відбилася в душах 80 мільйонів святе для них пророцтво Філофєя XVI ст. «Масква — третій Рім, а чєтвьортаму нє бивать», «Масква — всєму міру ґалава». В жовтні 1917 року воскресла величезна сила — МОСКОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ. Його визнавець і соціялістичний інтерпретатор, націоналіст В. Лєнін переміг. Переміг, бо ж перемогти — це не лише захопити владу (в революції це може зробити кожний демагог), але як її ВДЕРЖАТИ, с. т. загнуздати дикого Москвина. Наші недолуги і донині не розуміють цього і, засліплені московським туманопускатєльством (соціялістичною фразеологією), називають той московський націоналізм «большевизмом», с. т. партійним, а не національним явищем (називають навіть комунізмом), хоч тисячі ясних, як сонце, фактів аж кричать про 100% московський розперезаний шовінізм в СССР.
Соціялістична фразеологія була потрібна москвинам, щоб обдурити наївного хахла та запрягти до свого імперського воза соціялістів в інших державах, і та фразеологія не шкодила москвинан за мирних часів. Але як тільки вибухнула війна і з’явилася загроза цілости імперії, як виникла потреба змобілізувати морально свою націю, москвини негайно — буквально через одну ніч — викинули на смітник всю соціялістичну фразеологію, а на її місці аж зароїлося від яскраво підкреслених московських НАЦІОНАЛЬНИХ кличів. «Хай мужні постаті наших великих предків: Александра Невского, Дмітрія Донского, Кузьми Мініна, Дмітрія Пожарского, Александра Суворова, Міхаїла Кутузова надихнуть вас рускім духом обов’язку перед великою Батьківщиною. За Батьківщину, за її честь, за славу і могутність!» (І. Сталін. «Правда», 5.XІ.1941). Як бачимо, ані словечка про соціялізм чи інтернаціоналізм або героїв цих ідей. Ані словечка про національних героїв інших народів СССР, як, напр., Б. Хмельницький, який чей же не був меншим героєм за згаданих москвинів і також боровся за батьківщину. Не згадано немосковських героїв цілком свідомо, щоб не було жодного сумніву, про яку саме батьківщину мова, для того і не вжито терміну «советский», але цілком виразно «рускій» (дух), с. т. московський.
І цілком справедливо, бо ж в останній війні, за свідоцтвом такого авторитету, як сам І. Сталін, весь московський нарід піддержав савєтскій уряд (а інші зрадили); тому–то він і проголосив тост не за «савєтскій», але за московський нарід, не згадав ані натяком інші народи СССР. І той тост відповідає фактам: німці не зустріли спротиву в Україні і за кілька місяців були аж на Волзі, а в Московщині не могли піти далі Москви. Давно ще писав Д. Донцов: «Нова Московщина вже брикає в утробі сталінській. Націоналізований большевизм чи, краще, збольшевизований націоналізм — це буде щось далеко жахливіше за царат та його «чорну сотню». Це буде дика реакція ображеного, побитого, обдуреного в своїх снах про панування над світом, переляканого втратою «окраін» московського народу. Щойно тоді зрозуміємо ми, що значить боротьба на життя і смерть і що таке вовчий апетит народу–екстермінатора, отого нашого північного «брата» («Вістник», IV.1927). Той самий Д. Донцов ще раніш, в 1913 році, попереджав нас, що московська ліберальна демократія, коли прийде до влади, візьме Україну в ще гірші «єжовиє рукавіци», ніж дурний царат («Модерне москвофільство»). Попереджав про це й Іван Франко, і Леся Українка. Відома річ, українці своїм не вірять, тому дамо слово московському патріотові проф. Н. Бєрдяєву.