Історія ГУЛАГу

Втім, страшнішими за фізичні муки корабельного життя були муки, винайдені самими в’язнями — чи, точніше, злочинними елементами серед них. Це особливо стосується кінця 1930-х — початку 1940-х років, коли вплив злочинців на табірну систему досяг свого піку, а кримінальних і політичних в’язнів ніяк не відділяли. Дехто з політичних уже зустрічався зі злочинцями в поїздах. Айно Куусінен згадувала, що «найгіршою річчю у дорозі були малолітні [злочинці], яким дали верхні полиці і які чинили усі види непристойностей — плювалися, лаялися і навіть мочилися на дорослих в’язнів»[602].

На пароплавах було ще гірше. Елінор Ліппер, яка їхала на Колиму в кінці 1930-х років, описує, як політичні «лежали, притиснуті одне до одного, на просмоленій підлозі трюму, через те що злочинці захопили настил із дощок. Якщо хтось із нас наважувався підняти голову, згори на неї сипалися риб’ячі голови і кишки. Коли хтось із хворих на морську хворобу злочинців блював, блювота потрапляла прямо на нас»[603].

В’язні з Польщі і Прибалтики, які мали кращий одяг і дорожчі речі, становили особливо привабливу ціль. Одного разу група в’язнів-злочинців вимкнула світло і напала на групу в’язнів з Польщі — деяких було вбито, решту пограбовано. «Ті поляки, які там побували і залишилися живі, — писав один з уцілілих, — знали, що побували у пеклі»[604].

Змішування в’язнів-чоловіків і жінок могло приводити до набагато страшніших наслідків, ніж навіть змішування злочинців і політичних. Формально це заборонялося: на пароплавах жінок і чоловіків тримали окремо. На практиці ж було можливим підкупити охоронців для того, щоб ті пустили чоловіків до жіночого трюму; наслідки цього були жахливі. Таборами ходили чутки про «колимський трамвай» — групові згвалтування на пароплавах. Очевидець Олена Глінка пише про це:

«Вони гвалтували по команді "кондуктора"… потім, по команді “кончай базар” неохоче відвалювалися, поступаючись місцем наступному, який стояв у повній готовності… мертвих жінок за ноги витягували в двері і складали на купу біля поручнів. Тих, хто непритомнів, приводили до тями — лили на них воду, — і все починалося знову. У травні 1951 року на пароплаві «Мінськ» [знаменитому на Колимі своїм "великим трамваєм"] трупи жінок викидали за борт. Охоронці навіть не записували імен загиблих…»[605]

Наскільки Глінці відомо, за згвалтування на борту цих пароплавів жодного разу нікого не було покарано. Спогади поляка-підлітка Януша Бардаха, який був на пароплаві, що йшов на Колиму 1942 року, підтверджують цю думку. Він був присутній при плануванні групою злочинців набігу на жіночий трюм і бачив, як вони пробивали дірку в залізних гратах, які відділяли чоловіків від жінок: