Історія ГУЛАГу
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»
- ISBN: 966-51-355-9
- Переводчик: Андрій Іщенко
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія ГУЛАГу». Краткое содержание книги:
Актуальність «Історії ГУЛАГу» для України тяжко переоцінити. Ця книжка може і повинна стати одним із чинників формування суспільної думки, яка нарешті зуміє подолати радянський спосіб мислення і дії в новій українській державі й українському суспільстві.
Як і прибуття в тюрму, прибуття до табору нового етапу також супроводжувалося ритуалами: тюремні в’язні, виснажені переїздом, тепер мали перетворитися на зеків-працівників. «Після прибуття в табір, — згадував в’язень-поляк Кароль Колонна-Чосновський, — «нас довго перелічували… Здавалося, що цей вечір не має кінця. Незліченну кількість разів нам належало шикуватися по п’ятеро, і кожній шерензі наказувалося зробити три кроки вперед, які кілька стурбованих на вигляд співробітників НКВД голосно рахували: "один, два, три…" і старанно записували кожну цифру на аркуші, прикріплені до великих пюпітрів. Напевно, кількість живих плюс кількість тих, кого розстріляли по дорозі, не давала очікуваного значення»[622].
Після підрахунку всіх — і чоловіків, і жінок — вели до лазні й голили, голили все тіло. Ця процедура, що проводилася згідно з офіційними наказами з міркувань гігієни[623] — вважалося, зазвичай справедливо, що в’язні, які прибувають з радянських тюрем, мають кишіти вошами, — разом з тим мала і важливе ритуальне значення. З особливим жахом і огидою цю процедуру описують жінки — що недивно. Часто вони мали скидати одяг, а потім чекати голими — перед очима солдатів — своєї черги на гоління. «Вперше, — згадує Катерина Оліцька, — я чула крики протесту: жінки залишилися жінками…»[624] Ольга Адамова-Сліозберг пережила те саме в пересильній тюрмі:
«Роздягалися ми внизу і хотіли вже піднятися нагору сходами, коли побачили, що вздовж перил знизу догори вишикувалися конвоїри. Ми збилися докупи. Майже всі стояли, опустивши очі, з червоними плямами на щоках. Я підняла очі і зустрілася з очима офіцера, начальника конвою. Він з-під лоба дивився на мене і говорив: "Ну, давайте, давайте, не затримуйтеся!"
І несподівано я відчула полегшення, мені стало навіть смішно.
"Плювати мені на них, вони для мене такі ж мужчини, як бугай Васька, якого я боялася в дитинстві"»[625].
Коли в’язні були помиті й поголені, наступала друга стадія процесу перетворення чоловіків і жінок на анонімних зеків: роздача одягу. Правила тут залежно від часу і конкретного табору були різні; це стосувалося, наприклад, того, чи дозволяли в’язням носити власний одяг. Видається, що на практиці рішення залежало від примхи місцевого табірного начальства: «На одному лагпункті ви могли надягати власний одяг, на іншому — ні», — згадує Галина Смирнова, яка на початку 1950-х років була в’язнем Озерлагу[626]. Іноді це не мало жодного значення: на момент прибуття в табір одяг багатьох в’язнів був геть зношеним, до того ж його могли вкрасти.
Ті, хто не мав свого одягу, мусив носити табірну форму — завжди стару, драну, погано пошиту і не по розміру. Для декого з в’язнів, особливо це стосується жінок, часом цей одяг здавався ще одним умисним способом приниження. Анну Андреєву, дружину письменника-езотерика Даниїла Андреєва, спочатку відправили у табір, у якому в’язням дозволялося носити власний одяг. Пізніше, 1948 року, її перевели до табору, де це не дозволялося. Вона сприйняла цю зміну як справжню образу: «Вони відняли у нас все, вони відняли у нас імена, все, що становить людську особистість, і одягли нас, я навіть не можу цього описати, у безформний одяг…»[627]
Для того щоб форма підходила в’язням по розміру, не робилося нічого. «Кожен з нас отримав довгу нижню білизну, — пише Януш Бардах, — чорну гімнастерку, ватяні штани, довгу ватяну тілогрійку, повстяну шапку з вухами, черевики на гумовій підошві й вовняні з домішкою простих ниток рукавиці. Ці речі видавали без розбору, і знайти свій розмір було тяжко. Все, що мені видали, було дуже завелике, і я годинами намагався все це обміняти на підхожіший одяг»[628].
622
Colonna-Czosnowski. — p. 53.
623
ГАРФ, 9414/1/2743.
624
Олицкая. — с. 234–244.
625
Адамова-Слиозберг. — с. 47.
626
Смирнова, інтерв’ю з автором.
627
Андреєва, інтерв’ю з автором.
628
Bardach. — p. 227.