Вибрані твори в двох томах. Том II

Разом з учителькою математики Ксенією Петрівною до класу ввійшли Євграф Євграфович і представник районного відділу народної освіти. Знову ж таки — наша обіцянка. Про неї стало відомо і у райвно. От і прислали представника у наш клас, щоб він подивився, чи справді ми такі, як про себе говоримо.

Учителька сказала:

— Діти, не хвилюйтесь. Задачі будуть не складні. Подібні ми з вами розв'язували. Часу у вас досить. Не кваптесь, спершу подумайте гарненько. Раніше, ніж здавати, перевірте ще раз свою роботу.

Ілько дивився на вчительку круглими очима. Коли вона закінчила говорити, він кліпнув на знак згоди, що, мовляв, все так і робитиму, як ви кажете.

Ксенія Петрівна поділила дошку навпіл і почала записувати задачу для тих, хто сидить на парті зліва.

Ми з Ільком перезирнулися, як змовники. Обидва ми сиділи на лівій половині парти, нас розділяла Маринка та прохід. Не знаю, що в цю мить подумав він, а я подумав: «Якщо у нас однакова задача, то це вже добре. Далебі, можна буде щось зробити…»

Заскрипіли пера. Хтось голосно зітхнув. Прошелестів шепіт, але одразу ж і затих, бо Євграф Євграфович пішов поміж рядами парт, заклавши руки за спину. Представник від райвно сидів цілком байдужий до того, що діється в класі, хоч було видно, що він бачить усіх і все.

Задача справді виявилась неважкою. Тільки була на багато дій.

Я взяв аркушик паперу і почав швидко розв'язувати задачу. На Ілька вирішив поки що не дивитись. Хай одразу ж переконається, що допомоги чекати нема звідки, і покладається тільки на себе.

Не знаю, скільки минуло часу, але ось я вже одержав відповідь. Чи вірна вона? Чи не поквапився я?

Але, раніше ніж перевірити, глянув на Ілька. Ждав, що зустрінуся з ним очима і в них прочитаю, що в нього. Але, на моє велике здивування, Ілько не піднімав голови. Він схилився низько над партою і швидко писав, писав…

Підвів руку Павка:

— Роботу можна здавати?

— Клади на стіл, — сказала Ксенія Петрівна.

Ну ясно, кому ж і здати роботу першому, як не Павці!

Під поглядом багатьох пар заздрісних очей він підійшов до столу, поклав свій аркуш і так собі спокійнісінько вийшов з класу. Ні краплини хвилювання в його обличчі, в рухах, в ході.

Павка ніби розбудив усіх.

Почали здавати один за одним. Ось підійшов до столу Федя Ромащенко. За ним — товстий, ведмедкуватий Семен Гаркуша. Цей поклав папірець на стіл, подивився на нього довгим сердитим поглядом, як на особистого ворога, витер з обличчя гарячий піт і тільки тоді пішов до дверей.

— Як у тебе?.. — ледь чутно шепнула мені Маринка, скориставшись з того, що в класі вже не було попередньої тиші.

— Закінчив.

— І я вже. — Вона встала з-за парти.

Перевіривши задачу ще раз, я переконався, що розв'язав її вірно. Можна було здавати.

Але я сидів і тепер уже вперто, безвідривно дивився на Ілька, намагаючись привернути до себе його увагу.

Чому ж він не гляне в мій бік? Коли що, то я зміг би підсунути йому чорновик, коли проходитиму повз нього. Тим більше, що Євграф Євграфович про щось розмовляє з представником райвно, а Ксенія Петрівна заглядає в роботи. В класі вже немає того гнітючого напруження, що було напочатку.