Вибрані твори в двох томах. Том II
- Автор: Ткач Дмитро
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том II». Краткое содержание книги:
У нього смішно виходило, бо Ілько добре вмів перекривляти людей. У вірші розповідалось, як колгоспник Гнат, готуючись до зустрічі з дипломатом, прив'язав свого собаку Сірка та «на цьому й скінчив підготовку», як між заморським гостем і Гнатом точився словесний двобій і як після всього дипломат утік, мало не забувши свого капелюха.
Я похвалив Ілька, тільки попросив:
— Гляди ж, добре вивчи, щоб не збився.
Нарешті — вечір.
Всі ми, читці, зібралися за кулісами, нервово ходили туди й сюди, визирали в залу із-за лаштунків.
Не хвилювався, здавалось, тільки Павка. Він підходив то до того, то до іншого з нас і вдесяте нагадував:
— Левко, ти виступаєш п'ятим.
— Маринко, ти з «Буревісником» — перша.
— А де Ілько?.. Ілько є?.. Ага, то слухай: у тебе ж гумор,' і треба, щоб сміялись. Розумієш?
Захар Павлович, який увесь час був серед нас і добре бачив, як ми хвилюємось, раптом наказав усім зібратись до гурту.
— Ну так ось що, — сказав він. — Щоб вам не було так страшно, виступлю разом з вами і я.
Тут уже ми на радощах здійняли такий галас, що глядачі в залі, мабуть, вирішили, що вечір уже починається і замовкли. Захар Павлович ледве втихомирив нас. Сказав:
— Запиши мене, Павко, десь там посередині. А що читатиму?.. Я тоді сам скажу. Подивлюсь, який настрій у наших слухачів.
Тепер кожен з нас почував себе певніше. Як не є, а учитель з нами і в такій самій ролі, як і ми.
Пролунав третій дзвінок. В залі погасло світло. Завіса розсунулась, і на авансцену широкими кроками, що гучно відлунювались у притишеному залі, вийшов високий, гостроплечий і незграбний Павка.
— Товариші! Починаємо вечір художнього читання. Ми вперше проводимо такий вечір. Перед вами виступатимуть не артисти, а учні шостого класу. Отож, коли хтось і схибить, то не судіть суворо… Першою перед вами виступить Марина Онищук, вона прочитає «Пісню про Буревісника» Максима Горького.
В залі спалахнули оплески. Але Павка підняв руку й сказав:
— Оплески витрачайте економно, бо цікавого буде багато!?Він таки вміє триматися і вміє сказати, оцей Павка. Та й не дивно. Круглий відмінник. І взагалі якийсь навіть доросліший за нас всіх. Його й у нашу хлоп'ячу гру незручно втягати…
Поруч з Павкою стояла Маринка, і я знову мимоволі задивився на неї. Яка вона струнка в білій блузі і темно-синій спідниці! Як високо тримає голову на тонкій шиї! Яскраве світло падає зверху і з боків і освітлює її вродливе обличчя. Залунав її голос, дзвінкий та чистий:
— «Над седой равниной моря ветер тучи собирает. Между тучами и морем гордо реет Буревестник!..»
Мабуть, не було в залі жодної людини, яка б не знала цього чудового твору. Але слухали уважно. Ні шерхоту, ні руху. Це їх Маринка заворожила своїм читанням.
— «… гордо реет Буревестник, черной молнии подобньїй…»?
Я дивився на Маринку безвідривно, забувши про те, що й мені треба буде виступати, і чомусь думав: «Павка буде вченим, фізиком або математиком, це вже ясно, а ким будеш ти, як виростеш?..»
В залі загриміли оплески. Це Маринка закінчила читати. Вона швидко пішла до нас за лаштунки, поклала руки на мої плечі і схвильовано зашепотіла:
— Ой, Левко! Серце розривається!
— Таж ти гарно читала, Маринко! — сказав я їй від найщирішого серця.
— Справді? — спитала вона і зашарілась.
Потім виступив Петько Білозер. Свій вірш він прочитав однотонно, як на уроці. А може, це так мені здалося після того, як я послухав Маринку.
Сашко В'юн збився. Він двічі повторив одне слово і почав оглядатись навколо себе, ждучи, що хтось йому підкаже. У залі зашелестів смішок. Але Сашка виручив Захар Павлович. Він несподівано шепнув саме ті слова, які читець-невдаха забув, і ніякого скандалу не сталося.
Товстий і дужий, як ведмідь, Семен Гаркуша пішов на виступ, ніби на смертний бій. Читаючи вірш своїм басовитим гучним голосом, він то наступав на залу, ризикуючи упасти зі сцени, то відступав, горблячись, наче боровся з невидимим супротивником.
Але ось Павка оголосив, що надає слово Захару Павловичу. По залі прокотився гомін. Оце здорово: учитель виступає разом з своїми учнями!
Захар Павлович вийшов на сцену. Ніякого позування. Просто він заклав руки за спину, здається, навіть заплющив очі і почав ніби по книзі читати картину бою капітана Тушина з французами із роману Толстого «Війна і мир». Було дивно і навіть не вірилось, як він міг запам'ятати слово в слово стільки прозового тексту.