Вибрані твори в двох томах. Том II
- Автор: Ткач Дмитро
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том II». Краткое содержание книги:
На березі не тільки учні та вчителі, а й багато портових робітників та рибалок. Сивочубі, обвітрені, засмаглі, вони стоять і дивляться, як наше судно, вилискуючи свіжою фарбою, все нижче й нижче опускається до води. Та ось уже перша хвиля лизнула його, і бот загойдався.
— Ура-а-а! — закричали ми. — Ура нашому «Піонерові»!
Ми підкидали вгору картузи, хапали одне одного за руки і підстрибували, Ілько кинувся до бота, щоб першим скочити у нього. Але Маринка сильним і дзвінким голосом зупинила його:
— Постривай, Ілько! Перший ступить на борт нашого судна наш почесний піонер дядя Влас!
— Як, почесний піонер?.. Що це ти?.. — аж зіщулився Павка.
— Авжеж! — так само голосно промовила Маринка. — Тут увесь наш загін. Я пропоную провести найкоротший збір і обрати Власа Микитовича Приходька, нашого дядю Власа, почесним піонером та вручити йому піонерський галстук! Хто — за?..
Руки підняли не тільки піонери, а всі, хто тут був.
Павка теж підняв руку, але обличчя у нього було розгублене.
Як же, мовляв, так? Ні столу, ні офіційності, ні протоколу!.. А замість цього — залитий сонцем берег з платанами та кипарисами, гомінке й хвилясте море, крикливі, веселі чайки над головою.
— А… галстук де ж? — розгублено запитав Павка.
— Галстук?.. — перепитала Маринка. — Ось галстук!.. Маринка зняла з своїх грудей червоний галстук і зав'язала його дяді Власу на грудях.
— Спасибі вам, рідні мої і дорогі!.. — сказав дядя Влас зворушено і обняв Маринку.
Він зайшов у бот. Став, широко, по-морському розставив ноги і, як у себе на шхуні, скомандував:
— По місцях стояти! Зі швартових зніматись!
Кожен з нас добре знав, що йому робити, бо ще до цього ми не раз тренувалися на нерухомому боті, коли він стояв на стапелях.
— Віддати кінці! — наказав дядя Влас.
Цю команду швидко і вправно виконав я. І доповів:
— За кормою чисто!
— Повний вперед!..
— Щасливого вам плавання! — почули ми з берега схвильований голос Євграфа Євграфовича. І тоді багато голосів пролунало з берега:
— Щасливого плавання!.. Щасливого плавання!.. І ось наш «Піонер» вирушив у свій перший рейс. Даленіє берег.
За кормою буруниться і піниться прозора зелено-синювата вода. Попереду грає хвилями і гомонить море.
А з високого прозоро-блакитного неба нас вітають одвічні супутники моряка — швидкі білокрилі чайки.
ОПОВІДАННЯ
ПОВІСТЬ ПРО БОЦМАНА СМОЛУ
1. ХТО ТАКИЙ БОЦМАН СМОЛА
Зовні він аж ніяк не схожий на грізного, сотні раз описаного в книжках «володаря морів» або просоленого наскрізь «морського вовка». Його волосся не виполоскане морем і не обпалене сонцем. У нього не звисають руді вуса.
Боцман Смола — людина зовсім іншого крою. Він ще молодий, має чорне, коротко підстрижене волосся, міцні м'язи і стрункий стан, — дівчата зупиняють на ньому свій погляд.
Та боцман Смола не зважає на ті погляди і рідко буває на березі. Відомо, що матроси не від того, щоб після тяжкого плавання, після небезпеки та грізних сутичок з ворогом відчути під ногами тверду землю. Готуючись зійти з корабля, вони прасують штани так, щоб рубцями можна було, як то кажуть, масло різати, і наводять золотий блиск на мідні флотські ґудзики. Уміють хлопці і фашистів бити, і перед дівчатами у всій своїй флотській красі показатися.
Боцман Смола позирає на чепурунів невдоволеним оком.
— Сучі діти! — бубонить він. — Поручні б так драяли, кноп фалрепний[5]…
І поки матроси перебувають на березі, він понишпорить по всіх закутках корабля. А другого дня вранці можна спостерігати таку картину:
— Зенітник Попадайко! Вийти з строю!
Виходить міцний, широкоплечий матрос.
— Ви були вчора на березі?
— Був.
— Який же ви після цього хазяїн зенітки? Ви залишили її в занедбаному стані, а самі пішли ляси точити. Ось бачите — іржа!
— Єсть іржа.
Та боцманові Смолі цього недосить. Він потроху розпалюється, входить в роль.
— То-то що «єсть». А під вертлюгом що у вас робиться??Бруд! Ганчірки якісь! Дивіться, що я знайшов там…
Він витягає з кишені ниточку і показує її Попадайкові з таким виглядом, ніби знайшов під вертлюгом страшну гадюку. Потім боцман переходить до іншого.
— Червонофлотець Маслянко!
Із строю виходить маленький, чорний, як жук, морячина.
— До міста ходив?
5
Кноп фалрепний — вузол на льняному тросі, натягнутому на корабельному трапі.