Вибрані твори в двох томах. Том II
- Автор: Ткач Дмитро
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том II». Краткое содержание книги:
Це було схоже на правду. Але якби боцмана бачили сердитим, якби він драяв усіх підряд, а то ні: ходить собі та посміхається. Закурити часом попросить (а треба сказати, що боцман Смола некурящий!), іноді навіть за якусь дрібницю похвалить матроса, тоді як раніше на похвалу був дуже скупий.
— Боцман Смола закохався, — авторитетно заявив моторист Маслянко і викликав цілу бурю заперечень.
— Ти що? Медузу ковтнув? В кого б же він закохався? В швабру, чи що? Чи, може, в тебе, чорнопузого?
— До того вже мені нема діла, в «кого», а тільки кажу — закохався. По собі знаю. Минулого року одна молодичка закинула швартови в моє серце. Ой, братці! Довелось мені тоді на мертвий якір ставати. Скільки я нарядів позачергових схопив! Скільки раз у канатному ящику сидів! А все через що? Через любов, братці. Химерна штука — любов!.. От і боцман наш — хіба не бачите, що він у дрейф ліг?
Справді, боцман був як у воду опущений. Командир корабля Журба уже нагримав на нього кілька раз: прибирання, мовляв, стало гірше, мідяшка де-не-де позеленіла. Але не дуже лаяв: незручно йому такого досвідченого боцмана на мілину перед командою садовити.
А боцман Смола — тільки вечір — так до міста. Команда спати полягає, на кораблі тихо стане, а Смола сидить і щось пише, пише. Маслянко й це зумів пояснити.
— То він, браточки, вірші сочиняє. Завжди так: серце вогнем любові горить, а голова від романсів розбухає. По собі знаю: як ото пішли ми з тією молодичкою паралельним курсом, так і почав я в хлопців папір красти. Бага-ато віршів понаписував! Вони в мене ще й зараз є. Зберігаю: може, доведеться знову закохатись, то щоб готові були.
Для ясності скажемо: боцман Смола писав не вірші, а листи до Олесі. Ніхто б не сказав, що боцман Смола — цей відважний воїн, хоробрий моряк — такий тихий і несміливий з дівчиною. Але в листах він розповідав усе те, чого не набрався духу сказати у вічі.
4. БОЦМАН СМОЛА З'ЇВ ГАРБУЗА
Капітан третього рангу сидів у своїй каюті і читав «Морський збірник». Настільна лампа кидала яскраве світло на стіл, де стояв портрет дочки Олесі, вправлений у прегарну рамочку. Олесю він любив так, як тільки може любити батько свою єдину дочку.
В двері каюти постукали.
— Ввійдіть, — сказав Журба, не відриваючись від читання.
— Дозвольте звернутись в особистих справах, — почув Журба густий і, як йому здалося, схвильований голос Смоли.
— Слухаю вас, — відповів командир корабля і повернув настільну лампу так, що світло впало на обличчя боцманові. Обличчя Смоли справді було збентежене.
— Товаришу капітан третього рангу, дозвольте одру житись, — випалив боцман, ніби з гармати.
Обличчя капітана третього рангу розпливлося в посмішку.
— З дорогою душею. Одружуйтесь на здоров'я. Запрошуйте й мене на весілля.
— Запрошую… — розгублено посміхнувся Смола й лизнув язиком пересохлі губи. — Але не в цьому справа…
— Не в цьому? — здивувався Журба. — А в чому ж? Таке весілля справимо — всім кораблям на заздрість.
— … Справа в тому, що я хочу одружитись з вашою дочкою Олесею, — тихо промовив боцман Смола й схилив голову.
Командир корабля Журба, який славився своєю хоробрістю в бою, розгубився й занімів. Він повернувся всім своїм важким тілом у кріслі, аж воно затріщало, і почав вдивлятися в боцманове обличчя, мов у книжку.
— Боцмане Смола, чи можна поручитися за те, що ви цілком тверезі?
— І не нюхав спиртного.
— А може, ви недоспали сьогодні?
— Спав згідно із статутом — сім годин.
Тоді Журба схопився з крісла, і його важке тіло з дивною легкістю почало пересуватись по каюті.
— Як? Віддати мою втіху? Кому? Боцманові, в якого брудний корабель, позеленіла мідяшка, чорні від сажі леєри[6] і не вишкрябані склом лавки у шлюпках? О, ні! Така людина і мій дім на смітник перетворить! А якщо в неї буде своя хата, то і з неї зробить стійло. Загляньте в банкети[7], боцмане, що там робиться! Сором!
Смола стояв похнюпившись, з опущеними очима, і не міг бачити обличчя свого командира. А воно не було сердитим. І очі не були грізними. Швидше строга доброзичливість спалахувала в них, коли вони на коротку мить зупинялися на боцманові. Тільки голос гримів так, що склянка у підвісному підстаканнику тонко співала.
Довго ще командир корабля перемивав боцманові кісточки, і довго ще Смола стояв, німий та покірний, і то червонів, то блід. Ніколи ще йому не дорікали за мідяшку та шлюпки. Сором, боцмане Смола, — що чують твої вуха і що бачать твої очі!
6
Леєри — поручні на кораблі, зроблені з тонкого сталевого троса.
7
Банкети — закриті ящики в житловому приміщенні корабля, де зберігається одяг матросів.