Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу
- Автор: Даймонд Джаред Мэйсон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-948-242-6
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу». Краткое содержание книги:
У стародавні часи люди використовували невеликі обсяги нафти та вугілля, які виходили на поверхню Землі. Масштабне добування викопного палива розпочалося лише у XVIII столітті й було пов'язане з промисловою революцією. Тенденції до використання тих чи інших видів викопного палива з певних джерел із плином часу поступово змінювалося. Першими почали застосовувати найбільш доступні види, бо вони виходили на поверхню або залягали близько до неї, тому їх видобуток обходився порівняно дешево й завдавав незначної шкоди довкіллю. Коли ці перші запаси виснажилися, люди перейшли до джерел менш доступних, які залягали глибше під землею: їх видобуток обходився дорожче або ж завдавав більшої шкоди. Отже, першим викопним паливом, яке почали використовувати у промислових масштабах, стало вугілля з неглибоких шахт; його застосовували в парових двигунах для перекачування води, потім — для приведення у рух обертальних коліс і (насамкінець, у XIX столітті) пароплавів та паровозів. На зміну вугіллю в промисловості прийшли нафта, горючі сланці та природний газ. Так, вперше нафту почали видобувати з-під землі за допомогою неглибокої свердловини, яку пробурили в Пенсильванії 1859 року; надалі почали з'являтися значно глибші свердловини.
Нині точаться дебати: чи не досягли ми, бува, «нафтового піку», тобто чи не спожили так багато наявних у Землі доступних запасів нафти, що її видобуток невдовзі почне падати? Але чомусь не чути обговорення того факту, що найдешевші, найдоступніші та пов'язані з найменшою шкодою джерела нафти вже вичерпані. Сполучені Штати більше не зможуть споживати нафту, яка залягає близько до поверхні, використовуючи для цього неглибокі свердловини в Пенсильванії. Натомість тепер доводиться бурити значно глибші свердловини (милю або більше завглибшки), до того ж не лише на суходолі, а й у дні океану, і не тільки на мілині, а й у глибоких водах, і не в самій лише Пенсильванії, цьому промисловому серці Сполучених Штатів, а й у далеких краях — у тропічних лісах Нової Гвінеї та в Арктиці. Видобуток нафти з глибоких резервуарів обходиться значно дорожче, ніж із неглибоких покладів у Пенсильванії. При цьому зростає ймовірність розливу нафти, усунення наслідків якого обходиться дуже дорого. В міру того, як вартість видобування нафти зростає, стають дедалі вигіднішими альтернативні, але більш шкідливі джерела викопного палива, як-от горючі сланці та вугілля, а також невикопні джерела енергії, такі як вітер і сонце. Однак нинішні ціни на нафту і досі дають змогу великим нафтовидобувним компаніям зберігати свою високу прибутковість.
Я вище писав про «начебто» низьку собівартість нафти. А тепер зупинімося й поміркуймо про фактичну вартість нафти (або вугілля). Припустімо, що нафта продається по 60 доларів за барель. Якщо видобуток і транспортування нафти обходиться компанії у 20 доларів за барель і якщо їй більше ні за що не треба платити, то продаж нафти по 60 доларів за барель означає, що ця компанія отримує великі прибутки.
Але викопне паливо завдає багато шкоди. Якщо вартість цієї шкоди також перекласти на нафтовидобувну компанію, то собівартість нафти зросте. Шкода від спалювання викопних видів палива включає в себе забруднення повітря, яке нині є серйозною проблемою у Сполучених Штатах, Європі й надзвичайно серйозною — в Індії та Китаї. Забруднення повітря призводить до мільйонів смертей і великих щорічних витрат на медицину. Інші види шкоди, завданої викопним паливом, сприяють зміні клімату, яка обертається для нас зменшенням сільськогосподарського виробництва, збільшенням кількості повеней і посух, підняттям рівня моря і змушує витрачати гроші на греблі для захисту від високої морської води.
Наведу приклад, що допоможе зрозуміти ті непрямі складові собівартості викопного палива, які його виробники наразі не беруть до уваги. Уявімо, що ви маєте фабрику, яка випускає іграшки під назвою «Щаслива лялька». Припустімо, що виробництво тонни таких ляльок обходиться вам у 20 доларів, тоді як ляльки інших виробників мають собівартість 30 доларів за тонну, і ви продаєте їх за ціною 60 доларів за тонну. Ця маржа прибутку (60 доларів — 20 доларів) робить ваше виробництво дуже рентабельним і дає змогу успішно протистояти конкурентам — іншим виробникам ляльок.
На жаль, ваша технологія виробництва «Щасливої ляльки» генерує як побічний продукт велику кількість чорного мулу, тоді як вашим конкурентам вдалося цього уникнути. Чорний мул ви скидаєте на пшеничні поля своїх сусідів, знижуючи таким чином показники виробництва зерна. Через ваш мул кожна тонна вироблених вами іграшок обходиться вашим сусідам втратами прибутку в 70 доларів.
Зрештою ваші сусіди подають на вас до суду і вимагають, щоб ви компенсували їм оці 70 доларів втраченого прибутку, спричиненого кожною тонною ваших ляльок. Ви відкидаєте претензії своїх сусідів і наводите всілякі відмовки: заперечуєте, що у процесі виробництва «Щасливих ляльок» продукується чорний мул, хоча науковці з вашої ж компанії попереджали про цей побічний продукт ще кілька десятиліть тому; ви стверджуєте, що доказів шкідливості чорного мулу немає, що він утворювався природним шляхом впродовж мільйонів років і треба провести додаткові дослідження, аби мати змогу встановити, скільки конкретно мулу потрапляє на поля сусідів із вашої фабрики; ви наполягаєте, що ваші «Щасливі ляльки» є важливим елементом сучасної цивілізації й нашого високого рівня життя, тому людям, які постраждали від чорного мулу, краще взагалі стулити пельку і припинити скаржитися.
Та коли позов потрапляє до суду, суддя і присяжні кажуть, що ця справа простіша простого: вам безумовно доведеться сплатити 70 доларів із кожної тонни своїх ляльок, щоб компенсувати сусідам падіння виробництва зерна. Тож виходить, що насправді собівартість «Щасливих ляльок» становить не 20 доларів, а 20 + 70 = 90 доларів за тонну. І вироблені вами іграшки перестають бути механізмом отримання великих прибутків: ви не можете працювати собі у збиток, виробляючи ляльки по 90 доларів за тонну і продаючи їх по 60 доларів. Відтак переможцями в ринковій боротьбі виходять ляльки ваших конкурентів, собівартість яких становить 30 доларів за тонну, тобто ситуація змінюється на 180 градусів.
Викопне паливо, як і ляльки з нашого гіпотетичного прикладу, приносить прибуток, але водночас завдає і шкоди. Різниця лише в тому, що С02, який вивільняється під час спалювання викопного палива, є, на відміну від чорного мулу, практично невидимим, і що виробникам та користувачам цього палива ще не доводилося сплачувати компенсацію за ту шкоду, якої воно завдає іншим людям, як це змушені були зробити гіпотетичні виробники «Щасливих ляльок». Але дедалі гучніше лунають вимоги змусити виробників викопних видів палива таку компенсацію сплачувати — або у вигляді податку на викиди С02 в атмосферу, або якимось іншим способом. Ці вимоги є одним із чинників, які спонукають до пошуку джерел енергії, альтернативних викопному паливу.
Деякі альтернативні джерела енергії видаються практично невичерпними, наприклад, вітер, сонце, а також гідроелектрична та геотермальна енергія. Всі ці джерела, крім енергії припливів, вже пройшли перевірку, тобто вони використовуються вже давно і в широкому масштабі. Наприклад, Данія значну частку своєї електроенергії отримує з вітряків у Північному морі, а Рейк'явік, столиця Ісландії, обігрівається завдяки геотермальній енергії, тоді як гідроелектростанції на греблях доволі поширені ось уже понад століття.