Її ім’я було Татьяна
- Автор: Суворов Виктор
- Язык: украинский
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Її ім’я було Татьяна». Краткое содержание книги:
Радянський Союз отримав «Цезаря» в лютому 1949 року в жалюгідному стані. Механізми були зношені та поржавілі, технічної документації не було. За шість років служби в радянському флоті лінкор сім разів стояв у заводському ремонті. Радянський Союз не мав боєприпасів калібру 320-мм. Один боєкомплект, отриманий з Італії, усі терміни відслужив і підлягав утилізації.
Найголовніше, що століття лінкорів, як і поршневих бомбардувальників, закінчилося. Ніхто у світі більше лінкорів не будував.
Під час розподілу італійського флоту американцям дістався лінкор «Літторіо», який справді був гордістю італійського флоту. Він перевершував «Цезаря» за ходовими характеристиками (30 вузлів) і суттєво — за озброєнням і захистом (повна водотоннажність — 45000 тонн, головний калібр — 9381-мм гармат). «Літторіо» був на 26 років молодшим за «Цезаря» — став на озброєння 6 травня 1940 року. Американці визнали «Літторіо» застарілим, поставили на прикіл і незабаром порізали на метал.
Британцям дісталася ще одна гордість італійського флоту — лінкор «Вітторіо Венетто» одного класу з «Літторіо». Він став на озброєння 2 серпня 1940 року. Британці, як і американці, визнали лінкор віком у 8 років з такими характеристиками придатним тільки на метал.
І лише вожді Радянського Союзу, отримавши в лютому 1949 року іржавий лінкор, не пустили його на металобрухт. Хоча «Цезар» став на озброєння майже 35 років тому. Хоча в його конструкції не було враховано досвід ані Першої, ні Другої світових воєн. Хоча він двічі був навчальним кораблем й одного разу — плавучою казармою. Замість цього «Цезаря» почистили і пофарбували, нарекли «Новоросійськом» і оголосили флагманом ескадри Чорноморського флоту. Бо нічого новішого і потужнішого, рівного «Цезарю», за всі роки радянської влади соціалістична промисловість побудувати не змогла.
Від царя Миколи флот Радянського Союзу успадкував чотири лінкори.
На одному з них виникла настільки страшна пожежа, що башти довелося зняти й встановити в берегових фортах для захисту Кронштадта, Севастополя та Владивостока, а корпус порізати.
Другий лінкор під час війни був покалічений німецькими бомбардувальниками і відновленню не підлягав.
Два, що залишилися, «Севастополь» і «Жовтнева революція», 24 липня 1954 року було переведено в клас навчальних кораблів, тобто лінкорами більше не значилися.
Тож «Новоросійськ» був останнім лінкором Радянського Союзу.
В італійських диверсантів не було причини топити іржавий лінкор, якому 1955 року було вже 41 рік. Не борознив «Цезар» океанів, а дедалі більше хворів і лікувався. Не вартував «Цезар» тих коштів, які витрачали на його перманентний ремонт. Не вартував він тієї фарби, якою його фарбували. «Новоросійськ» не було причин топити. За рік-два його все одно порізали б на метал.
«Новоросійськ» став знаментим тільки через свій моторошний кінець. Якби не це, ніхто про нього ніколи не згадав би.
В італійських диверсантів не було мотиву для такого страшного злочину. Тому нишпорки італійський слід не взяли.
5
А ось у британців мотив був. У Радянському Союзі для гармат «Новоросійська» були розроблені атомні снаряди. Це лякало британців. Якщо «Новоросійськ» підійде до Великобританії з боку Атлантичного океану й завдасть одного або декілька ядерних ударів, то постійні західні вітри роздують радіацію по всьому півдню Великобританії. Щоб цьому запобігти, британські адмірали вирішили підірвати лінкор «Новоросійськ», але так, щоб і його ядерні заряди вибухнули. Щоб і міста Севастополя не стало!
Ось як дії британських диверсантів описує один шанований мною автор:
«Їх метою був підрив лінкорів «Севастополь» і «Новоросійськ», котрі мали на борту 305-мм і 320-мм атомні снаряди. За задумом організаторів диверсії, унаслідок цього мав відбутися подвійний атомний вибух, який знищив би всі або майже всі кораблі ескадри ЧФ. Від міста Севастополя і від порту взагалі нічого не залишилося б. Але при цьому «Новоросійськ», що став 28 жовтня на штатну якірну стоянку лінкора «Севастополь», випадково прийняв на себе подвійний удар, а снаряди з атомною бойовою частиною не здетонували».
Версія смілива, проте й вона має слабкі моменти.
Перша світова війна почалася з двох пістолетних пострілів у провінційному місті Сараєво Австро-Угорської імперії. Один постріл в ерцгерцога Франца Фердинанда Карла Людвіга Йозефа фон Габсбурга, інший — у його дружину княгиню Гогенберг. Два постріли спричинили мільярди пострілів. Великі й малі держави зчепились у смертельній сутичці й мордували одна одну протягом чотирьох років. На полях битв загинули мільйони, упали три великі імперії: Російська, Німецька й Австро-Угорська, назавжди були підірвані корені всієї європейської аристократії та створені умови для виникнення Другої світової війни.