Її ім’я було Татьяна
- Автор: Суворов Виктор
- Язык: украинский
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Її ім’я було Татьяна». Краткое содержание книги:
Подвійний атомний вибух зі знищенням Севастополя, ескадри та головної бази Чорноморського флоту теж міг стати маленьким детонатором великих подій. Ми можемо суто теоретично припустити, що в Італії диверсанти з власної ініціативи та власними силами вирішили скоїти те, що могло стати початком Третьої, тобто останньої, світової війни. Однак щодо Великобританії навіть чисто теоретично ми такого припустити не можемо. Приватна ініціатива в питанні такої ваги тут начисто виключена. Раптом щось подібне й задумувалося, то тільки на рівні уряду Її Величності.
Чи був сенс британському уряду здійснювати таку акцію? Чи являв собою «Новоросійськ» загрозу для Великобританії?
Уявімо ситуацію: у мирний час «Новоросійськ» ошивається в Атлантичному океані, а на час початку війни одержує наказ на обстріл британського узбережжя.
Із цього нічого доброго вийти не могло. Друга світова війна засвідчила, що лінкори без авіаційного прикриття вкрай вразливі для ударів авіації. Якби «Новоросійськ» у мирний час вийшов на бойове чергування в Атлантику, то за ним було б установлено постійне спостереження. На початку війни його потопили б, не давши змоги наблизитися до узбережжя.
І чи довго застарілий лінкор може знаходиться далеко від своїх баз у районах, де панують флоти противника, у якого є й авіаносці, і бази, і берегові аеродроми?
Тому ніхто й не робив спроб вивести цю посудину в Атлантичний океан у мирний час.
Інший сценарій: триває війна, «Новоросійськ» виходить із Чорного моря... Пробачте, але хто дозволить застарілому лінкору прорватися через Босфор і Дарданелли?
Якщо він прорветься, то хто йому дозволить пройти через Середземне море, у якому панують флоти США, Великобританії та Франції?
Якщо він пройде Середземним морем, то хто його пропустить через британський Гібралтар?
Хто допустить, щоб це корито, обігнувши Іспанію та Францію, вийшло на дистанцію гарматного пострілу в територіальні води Володарки морів?
6
Припустімо, що правителі Великобританії все ж таки б зважилися на знищення «Новоросійська», британські диверсанти потопили лінкор, і ніхто не здогадається, чиїх рук це справа. Однак невже від цього міг підвищитися рівень безпеки Великобританії?
За Сталіна в Радянському Союзі за різними даними було збудовано від 1195 до 1296 бомбардувальників Ту-4. Кожен з них потенційно міг бути носієм ядерної бомби.
Літаки, як ми з’ясували, застаріли. Але чому застарілий «Новоросійськ» настільки налякав Великобританію, що його вирішили потопити, а от сотні бомбардувальників Ту-4 геть не налякали?
«Новоросійськ» до Британії в разі війни навіть теоретично дійти не міг. А Ту-4 цілком реально могли раптово з’явитися, хоч би у мирний час, хоч під час війни.
Гарматний снаряд у момент пострілу піддається жахливим динамічним і термічним навантаженням. Тому стінки снаряда мають бути дуже товстими, а розривний заряд невеликим, порівняно з вагою самого снаряда. При створенні такого снаряда треба було вирішити масу технологічних заморочок. Не останньою була проблема утримання теплового режиму ядерного заряду за настільки високих температур пострілу. З бомбою значно простіше — жодних навантажень, і за габаритами вона може бути суттєво більшою, а отже, й потужнішою.
Припустімо, що це британці потопили «Новоросійськ», який навіть теоретично під час війни до британських берегів дійти не міг, який мав порівняно слабкі ядерні заряди. Проте залишилися сотні бомбардувальників Ту-4, які до Британії долетіти могли і могли нести значно потужніші бомби. Невже британським правителям після потоплення «Новоросійська» на душі полегшало?
12 листопада 1952 року здійснив перший політ радянський стратегічний бомбардувальник Ту-95.
12 серпня 1953 року в Радянському Союзі випробувано першу у світі водневу бомбу РДС-6с тротиловим еквівалентом у 400 тисяч тонн. Американці підірвали наземний стаціонарний пристрій, який жодними транспортними засобами підняти було неможливо, а Радянський Союз створив бомбу, яку міг доставити до цілі бомбардувальник.