Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
Жінка спробувала вгадати, хто ким керує у цій родині, хто кого слухає, хто кому підкоряється. За мить усе стало на свої місця.
Чоловік владно обійняв стан незнайомки, навіть, здалося на якусь мить, притиснув її до себе. Вона слухняно подалася, підставила щоку для поцілунку. Слухняно. Але не смиренно, а із задоволенням.
Гм… Яка ідеальна, бездоганна пара! Та вони закохані, дуже закохані! І ця дівчинка у візочку — безумовно, плід їхнього кохання…
«Жінка, і це очевидно, — занотовувала Едіт у свій записник далі, — не порожнє місце у їхніх стосунках. Він напевне поважає її, дослухається… Хоч і приймає остаточне рішення сам. Отже, вливати потрібну інформацію у вуха цього красунчика можна через дружину. Її слово має вагу!»
Едіт поставила крапку, двічі підкреслила останнє речення і закрила нотатник. Була собою задоволена, бо якимось десятим чуттям відчувала, що вгадала, влучила в яблучко. Тепер треба упіймати слушний момент, щоб — звісно, випадково, — познайомитися із цією дамочкою, а через неї вийти на її чоловіка…
І тут вона зрозуміла, чому обличчя мужчини видається їй таким знайомим. У пам’яті навіть зринуло ім’я. Таке ж респектабельне й добротне, як і його власник. Мак-Міллан! Алекс Мак-Міллан із «Обзервер»! Ну, так, звичайно, це він! Едіт якось бачила його у тому мистецькому клубі, куди сходяться усі пристойні лондонські писаки. Бачила і запам’ятала, бо такі спокійні, вродливі чоловічі обличчя траплялися їй нечасто, а зорова пам’ять Едіт ніколи не підводила.
Мак-Міллан тоді був ще зі своїм колегою… Флемінгом! Молодим лондонським гульвісою і марнотратником, таким легковажним і балакучим, що Едіт одразу зрозуміла — панькатися з ним не варто! А от Мак-Міллан — інша справа!
Вочевидь, він мав шляхетне походження і непогані статки, бо і тоді, і сьогодні, з дружиною, виглядав дуже пристойно.
Розумник — то безумовно. Його глибокі аналітичні статті завжди полюбляв читати Арнольд Дейч. Мак-Міллан наче препарував у них британське суспільство, дії уряду, політичне тло за Ла-Маншем…
Розкішна, респектабельна пара! Вони могли б стати окрасою її колекції і справжньою знахідкою для радянської лондонської резидентури…
Чи похвалив би її гер Отто за таку проникливість та ретельність? Чи потішили б його її успіхи? Безумовно, він незримо слідкує за нею, знає про неї усе — цим Едіт Тюдор-Харт втішала себе безсонними ночами, крутячись на подружньому ліжку поряд із чоловіком. Хотілося так думати, як і уявляти кароокого гера Отто відповідальним за її подальшу долю…
Думки про нього останнім часом не давали Едіт спокою. Мабуть, тому, що весна… А та пристрасть у потязі, коли він її, наче метелика, пришпилив собою до простінка купе… Та солодка млість, що розливалася її тілом від кожного його руху, від кожного його поцілунку… Дурість та й годі. Добре, що без наслідків!
Едіт хитнула головою, проганяючи нав’язливі спогади.
Це тільки весна. Весна. Тому треба зосередитися на справі… Он яке гарне завдання намалювалося!
Флемінг заявився до Шведів якраз перед вечерею: напахчений, випуцуваний, наче нова копійка. Темне волосся блищало від бріоліну, модний костюм сидів як влитий.
Усім своїм виглядом він демонстрував упевненість і непереборну жагу успіху — якраз ті якості, котрі і мали би бути притаманні молодому і перспективному помічнику редактора «Рейтер», найбільшого міжнародного агентства новин та фінансової інформації.
Однак уміння Яна випромінювати успіх не було пов’язане із новою посадою, можливостями чи перспективами кар’єрного зростання. Воно було для нього природнім, текло у його жилах з дитинства і він носив його так гордо, наче був принцом крові.
Марко спустився до вітальні, одягнутий у теплий картатий светр, стомлений за день ниючим болем, який ніяк не міг втихомирити через те, що готував новий матеріал і не давав правиці відпочити.
— Побоксуємо? — ставши у хвацьку боксерську, позу, напівжартома проказав до нього Флемінг замість привітання. — Вам треба потроху відновлювати форму, друже мій, бо виглядаєте, наче старий англійський лорд, що бачив усе, але юність його далеко позаду.
— Я й відновлюю, — Марко потер плече. — Але боксувати зарано. Чорт… — проказав він, озираючись. — Так іноді болить, що аж у голові паморочиться. Наче рана і затягнулася, а біль не вщухає… Я не можу лівою рукою добре рухати, розумієте? Ніби щось у плечі заклинило.
— Ну-у-у… — багатозначно затягнув Флемінг. — Із таким серйозним пораненням, Марку, взагалі диво, що ви так швидко одужуєте. Вам потрібен добрий професійний масажист і поступові тренування. Якісна реабілітація, словом.