У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший

Якогось дня до школи в село приїхав із Окружкому Черкас інспектор освіти і сидів на уроках увесь день по всіх групах, переходячи із однієї в другу і посеред уроків. Дітям, а найпаче Петрикові, він запам’ятався тим, що його чомусь боялися вчителі та вчительки, і тим, що в той день на великій перерві був ситнішим та більшим сніданок, а після уроків додому були відпущені лише перші та другі групи, а решта була зібрана у великому вестибюлі та в групах при відкритих дверях до нього для слухання лекції.

- Шановні школярі і вчителі! – звернувся гість до юрби у вестибюлі, де панувала мертва тиша після того, як завпед об’явила про лекцію та лектора. – Нещодавно у вашому селі відбулася велика історична подія – були повалені із церкви хрести, скинуті дзвони та винесені геть із приміщення ікони й інше начиння темряви. А назагал сказати, був ліквідований розсадник вікового мракобісся, очолюваного в нашій Радянській Республіці соборним рішенням у 1921 році тридцяти чотирьох архиєпископів на чолі із митрополитом Василем Липківським, - передихнув він, вражений німотою слухачів у вестибюлі. - Радвлада, під керівництвом нашого вождя, першого ленінця товариша Сталіна та його соратця в нас Павла Постишева, засуджує діяльність церковників, як ворогів нашого робітничо-колгоспного суспільства за те, що вони злигалися тепер із єфремівцями і так званою “Спілкою Визволення України”. Радвлада не бажає більше терпіти ні куркулів та підкуркульників, як саботажників, ні тих тридцятьох чотирьох архиєпископів: Теодоровича, Ярощенка, Орлика, Овсіюка, Жевченка, Кротевича, Хомічевича, Явтушенка, Кохна та багатьох інших, як і цілу свиту так званих автокефальних отців, найреакційніші з яких Чехівський, Калішевський та Милюкевич і Липківський, - задихався лектор у мові, - та клир об’їдали темний люд наш. Ми змітаємо їх із державних комуністичних колій на збочину історії, як агентів буржуазії, мракобісся і світового капіталу разом із СеВеУ. Змітають їх і всі наші письменники та об’єднання: “Вапліте”, “Гарт”, “Плуг”, “Літературний ярмарок”, “Шквал”, “Металеві дні”, “Червоний сіяч” тощо, як і, скажімо, авангардівці Івани: товариші Кулик та Сенченко, які стоять тепер на позиціях згуртування і необійдного утворення Спілки Письменників нашого Союзу і при ньому – Радянської України. Отже, шановні товариші вчителі і учні, осудимо одностайно назавжди і мракобісів-архиєпископів, і антирадянських решток так званого “Братства української державності”, “Боротьбистів” та “Укапістів-націоналістів”, як ворожу клясу на світлій всенародній путі до пролетарського майбутнього! Я скінчив, шановні учителі й школярі! Дуже добрих вам показників у програмнім навчанні на нових засадах і платформах виховання молоді, як будівника комунізму! – повисив заклично лектор голос. – Виконання і перевиконання селянами поставок лишків! - стих, складаючи на столі якісь папірці, в які заглядав під час промови-лекції.

- На цьому лекцію, товариші присутні, будемо вважати закритою, - виголосила завпед школи у натовп після чималої оніяковілої мовчанки присутніх. – Учні ідуть додому, а вчителі лишаються для педнаради в учительській кімнаті…

- Ось тобі й маєш! Не про голод печеться Окружком освіти, а про перевиконання надлишків, - почулися Петрикові обурливі слова Петра Овдійовича, сказані вчителеві-математикові, біля яких він стояв близько.

- Міняються при цій свавільно-біснуватій владі на очах люди, звірішають, лютішають та немилосерднішають так, що і повірити в таке тяжко, а інспектор, як і викачники, - чекісти всі, зовсім окаянні нелюди, - відповів, зітхнувши, вчитель Жабкові.

- Ходи, Янчук, додому та пам’ятай, що почув отут на лекції, - якось суворо наказав Петро Овдійович Петрикові, зауваживши, що той мимоволі підслухав їх розмову.

Хлопець, затримавшись, ішов додому один і повторяв собі, як наказав Жабко, почуте легко, бо було воно йому знане із дідових Самохових газет. Йому було лише не зрозуміло, чому оті вчителі не осуджували архиєпископів, як і інспектор, а ось про голод, то він згодний був із ними. Він навіть допустив, що школа їм відмовила в помочі не тому, що не було чим, а тому, що не було отого директора. “Адже, - думав він, - при інспекторові сніданок був куди смачніший і більший, аніж без нього. От би його до нас директором!..” Цього дня всі діти наїлися галушок у їдальні, а Петрикові та Степанкові тітуня дала їх аж по дві порції!..

Близилася дуже поволі весна, і навпаки - дуже швидко кінчалися у Янчуків усякі їстівні припаси в хаті. За виткані рядна і шматки полотна Ганна одержала продуктів значно менше, аніж домовлялася, дешевше продала і рядна із напряденого Варвариного клоччя, з  полотна пошила дітям сорочки, так і не вибіливши його, - та й не дивно, бо ж ціни на харч підскочили чи й не вп’ятеро. Як не шукала Ганна замовників на ткання, знайти їх не вдалося, і вона мусіла розібрати верстата з начинням та занести на горище. Якогось дня, як погода була вже геть теплою, діти прийшли зі школи зовсім голодними, бо сніданки видавати в школі припинили, а директора за те, що він брав експропрійоване в селян збіжжя для шкільної їдальні, засудили на п’ять років.