#Галябезголови
- Автор: Дашвар Люко
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7671-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «#Галябезголови». Краткое содержание книги:
Частина четверта
Гашинський влаштував подружжю Жадкіних цілодобовий психологічний терор, і полковник навіть всерйоз задумався над радикальними методами протидії, та коли за три дні після вбивства Юрка Консуматенка народний обранець у супроводі помічника увірвався до Юлиного кабінету у «Беллі», де Жадкіни влаштували імпровізовану нараду, Фелікс Аскольдович навіть зрадів, бо вперше з часу пограбування і трагічної загибелі депутатської матінки побачив світло у кінці тунелю.
— Жадкіни, покидьки! Де та сучка з моїми грішми, яку ви так ретельно ховаєте?! — загорлав нардеп з порога.
Фелікс кивнув дружині: мовляв, погуляй! Юлія Володимирівна вилетіла, як куля.
— Оресте Валерійовичу! Добре, що ви тут. Є новини, — стримано почав полковник.
— Які новини? Скажете, що той покидьок, якого я застрелив, маму пограбував і вбив, тому справу закрито?! Дзуськи! Я не дам вам того зробити! Дівка у всьому винувата! Дівка, бо інакше ми би знайшли все, що зникло з маминої квартири! І кейс би знайшли! Той мудак, якого я замочив, її тільки підвіз! А вона йому за це заплатила! Віддала мій годинник, який вкрала з маминої квартири! Я хочу бачити цю дівку! Де вона?
— Вона вже практично у нас. Але зараз хотів повідомити інше. Наші криміналісти попрацювали у Христопратівці, де ви застрелили громадянина Консуматенка. Численні свідки з вашого боку підтвердили: то була самооборона.
— Всі знають: народні обранці користуються зброєю тільки для оборони! І ти мав знати, Жадкін! І якщо знав, то що після цього твої криміналісти у тому селі робили?
— Я вас зараз же ознайомлю із їхніми висновками.
— Тільки людською мовою! Без цих ваших ідіотських термінів! — наказав нардеп.
— У квартирі вашої мами, крім ваших відбитків і, власне, вашої мами, експерти віднайшли ще відбитки невідомої людини. Ці ж відбитки були на рукоятці ножа, яким вбили вашу маму і невідомого мужчину в її під’їзді, — полковник на мить завмер. — Ці відбитки належать громадянину Консуматенку.
Льоня Бурсак здивовано вирячився на полковника:
— Орест Валерійович реально вбив убивцю своєї матері?
— Так і є, — кивнув Жадкін.
— Що ви тут мені ліпите горбатого?! — обурився нардеп. — Не вірю!
— Докази беззаперечні! Убивця — Консуматенко!
— А де тоді кейс із грішми? Де речі з маминої квартири?
— Ми не зупиняємося. Продовжуємо відпрацьовувати зв’язки Консуматенка, у тому числі і з Галиною Чорнобай. Але у мене для вас є ще одна новина, — ледь приховуючи задоволення, сказав Жадкін.
— Та ти сьогодні просто фонтан новин, полковнику! — Гашинський примружив оченята, уп’явся у Жадкіна.
— У районному центрі Козелець Чернігівської області відкрито кримінальну справу по факту нанесення тяжких тілесних ушкоджень громадянину Гаваненку Івану Федоровичу.
— І нащо мені про це знати? У нас щодня сотнями людей калічать. Країна така!
— Свідки вказують на вас, Оресте Валерійовичу, — повідомив Фелікс Аскольдович. — Стверджують, що били саме ви!
— Які ще свідки? — занервував Льоня Бурсак. Повернувся до нардепа. — Шефе, скажіть! Ми вранці приїхали. У тому Козельці порожньо було, як першого січня вранці.
— Свідків багато. Майже десяток. Сусіди. Певно, з-за парканів спостерігали. І в області зараз нове керівництво поліції. І сам постраждалий… у комі. Ще невідомо, чи виживе. Словом, є проблеми, Оресте Валерійовичу!
— Ніяких проблем! — відрізав нардеп. — Мене там взагалі не було! І у мене завжди є залізобетонне алібі на такі випадки. А це діло хтось із охоронців на себе візьме. Чи он Льоня, наприклад! — на Бурсака недобре зиркнув. — Візьмеш?!
— Я?! Чому завжди я?! Оресте Валерійовичу! — перелякався Льоня, заметушився. — Прошу! Тільки не я!
— А хто?! Я?! — закричав нардеп. — Ти, козлино, береги втратив?! Хочеш, щоб народного депутата у побитті звинуватили?!
— Давайте на когось із охоронців повісимо! — забелькотів Льоня. — Чи зробимо, як завжди! Дамо трохи грошей свідкам, щоби відмовилися від свідчень, копам дамо!
Гашинський насупився, зиркнув на Жадкіна.
— Радієш, полковнику? — спитав. — Не зарано?
— Оресте Валерійовичу… — Жадкін взяв себе в руки. — Я завжди на вашому боці.