#Галябезголови

— Чую… — вирвалося у відповідь замість «кохаю».

Аж зупинилися обоє на мить, дивилися одне на одного ошелешено, наче питали: що то було? Та хіба час розбиратися з обмовками за Фройдом, коли, може, жити хвилин двадцять лишилося?! Зірвалися! Побігли до кухонного вікна. Тьома допоміг дружині вистрибнути у чорний вечір. Зачинив вікно. Видихнув. Швидко пішов до вхідних дверей. Розчахнув, пропустив всередину Женю Лисицю.

— Красуня! Просто обійняти і ридати! Коли я вдень тобі подзвонив, зрозуміла мене з півслова! Так? Усе зробила, як я попросив! Так, Женю? Попросив: не діставай мене зараз! Ти і не дістаєш! Не стоїш під дверима! Не дзвониш, наче пожежа! Взагалі до будинку мого не підходиш на кілометр! Так? Тільки двері вирішила виламати! А чого ж тоді не відімкнула своїм ключем?

— Ключ на роботі забула…

— Розумничка! Просто немає слів! — розлютився Тьома, та Лисиця встигла вивчити майбутнього психолога. Всього лише й треба було, що закрити йому рота поцілунком і притиснутися до нього так щільно, щоби чоловікові захотілося… відкласти розмови на «після сексу», коли будь-які слова втрачають сенс, вагу і значущість.

— Іди до мене! — прошепотів хтиво, коли дівчина відірвалася від нього.

— А Галя?

Галя не знала, як то: ховатися, плутати сліди. Впала у вогку землю під вікном, підхопилася і побігла. Підземним переходом у бік Русанівки, набережною до «Лівобережної»: мчала, мчала. Ускочила у потяг метро, що їхав на правий берег, ледь дихала, та розуміла: ноги ведуть у Васильків. До мами.

«Ні! Ні… — стривожилася. — Тільки не до мами! Нащо маму лякати?!» А куди ще? Немає більше у Галі на землі місця, де на неї чекають завжди. «Може, Чорнобаєві зателефонувати?» — промайнуло.

У голові в Чорнобая знай крутилася стара пісня про дівчинку і все-все-все, що в нього могло би бути, та вже ніколи не буде. А тут іще Казидорівна! Син з невісткою поїхали, хазяїн «Левади» посунув лісом навпростець до бази, аби врешті по-справжньому зайнятися справами, і зустрів Казидорівну біля озера на галявині.

— Андрію Івановичу, як Галя? — спитала обережно. Наче все чисто знала: і про Галину хворобу, і про перерізані зап’ястки.

— Син по неї приїхав, — відповів. Додав: — До Києва повернулися.

Задумався і раптом зрозумів, що муляло, коли Тьома з Галею вже від’їжджали. Тьома у нього грошей не попросив! Мав залізобетонний привід і навіть напевне знав, що батько без питань відкриє гаманець, та не попросив…

— То правильно, що Галя поїхала, — почув голос Казидорівни.

— Чому?

— Вибачте, але надто молода вона для вас, Андрію Івановичу.

— Що?! Та ви при здоровому глузді, Казимиро Теодорівно?! — обурився Чорнобай. — Ви про дружину мого сина зараз говорите! Оце ви утнули! А люди у Затятовому вас мудрою вважають!

— Усі мають право на помилку, — відповіла Казидорівна. — …І на любов.