#Галябезголови

Консуматенко не бачив, скільки людей переслідують його. Ускочив у сарай, добіг до багажника «міні-купера», рвучко відчинив його, вхопив пістолет Гавани, який після стрілянини по круках покинув у багажнику. Не пам’ятав: чи заряджена зброя, чи він витратив усі набої на дурних птахів?..

— Усім стояти! — загорлав істерично, наставив зброю на чоловіків, що вслід за ним увірвалися в сарай. — Жаба править, суки! Зрозуміли? Жаба на моєму боці! Пішли геть, покидьки! Нажерлися, дайте іншим поїсти! Гроші вам треба? А не злипнеться?! Валіть, кажу! А якщо не послухаєте, я вас…

Консуматенко хотів сказати, що зі свого, може, навіть незарядженого пєстіка перестріляє всю банду люду, яка увірвалася нині до його хати! Перестріляє спокійно і холоднокровно, бо вірить в удачу зеленої жабки: дід обіцяв, що вона приноситиме Юркові удачу аж до кінця шляху. …Шкода, не уточнив, що шлях той може обірватися будь-якої миті.

Гашинський не став чекати кінця промови. Дістав «глок» і одним пострілом у голову змусив Консуматенка замовкнути навіки.

— Закопайте його! — наказав охороні.

Підійшов до горе-послушника, зірвав з нього свій годинник. Недобре примружив очі.

— І ще раз обшукайте тут усе! Не міг він так сховати гроші, щоб ми не знайшли.

— Якщо гроші були у нього, — сказав Льоня Бурсак.

Лєнка Гвоздовська так і не випросила у Бога, аби він персонально їй на догоду змусив Андрія Івановича Чорнобая, його сина і невістку з’ясовувати стосунки на ґанку, перед Лєнкою. Тільки й побачила, як красивий син Чорнобая здивовано зиркнув на батька, а невістка навіть не намагалася приховати гніву.

— Андрію Івановичу! Ви ж обіцяли!

— Галю, я слова не порушив, — сказав Чорнобай.

Син насупився.

— Тату, що відбувається?

— Проходь, Тьомо! У домі поговоримо, — відповів батько.

Кінець виставі! Лєнка побрела пішки назад, до міста. Несумно поверталася, бо, як тільки за Чорнобаями зачинилися двері будинку, дістала мобільний і перш за все зателефонувала Анці Сулимі.

— Тьоть Аню… Що я вам зараз розповім… — заторохтіла.

У чарівному барлозі Чорнобая розмова не клеїлася. Хазяїн будинку міряв кроками простору вітальню з каміном, косував на сина і невістку. Мовчать, наче поніміли. Невже нема чого сказати одне одному?! Галя кутається у плед на дивані, чіпляється очима за вогонь, наче прагне зігрітися. Артем застиг біля вікна спиною до батька і дружини. Гоноровий! Чого чекає? Що Галя підхопиться, покличе: «Тьомо…» Чи щоби батько не втерпів, дорікнув: «Кінчай вже цю виставу, Артеме! Іди до нас, і будемо разом із проблемами розбиратися!» Не здогадувався: син просто ховає розгублений погляд…

Майбутній психолог, хоч і шукав Галю всі останні дні, виявився геть не готовий до зустрічі з дружиною. Особливо тут, під крилом у власного батька. «Не страшно! Знайду вихід із цього глухого кута! Завжди ж знаходив!» — підтримував сам себе подумки.

— Тату! — рвучко обернувся до Чорнобая. — Не проти, щоби ми з Галею поговорили сам на сам?

Чорнобай кивнув.

— Піду! Чаю зігрію… — рушив до кухні, та, коли вийшов з вітальні і вже причиняв за собою двері, лишив шпарину, бо вирішив: має знати, про що говоритимуть син і невістка.