#Галябезголови
- Автор: Дашвар Люко
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7671-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «#Галябезголови». Краткое содержание книги:
— І життя?
— Без тебе нема життя, мила! Я пробував жити без тебе. Не виходить! Іди до мене! Так скучив… — Тьома спробував вкласти Галю на постіль.
— Тьомо, ні! Ти можеш заразитися! — вислизнула з обіймів, зіщулилася.
— Та пофіг! — азартно і збуджено вигукнув Тьома. — Хочу всього, де є ти! Всього! Ти — моя! Хочу тебе!
Галя забула дихати: колись так само азартно і збуджено Тьома програв свій смартфон заради нової зустрічі з нею. Такою безголовою може бути тільки любов?.. Глянула у Тьомині очі: і вона хоче! Відчайдушно хоче його, наче востаннє! Простягнула до чоловіка руку, повела по його щоці, шиї, животі…
— Галинко, дівчинко моя, — Тьома поплив. — Не стримуйся! Хочу без… бар’єрів і обмежень! Домовилися? Давай зробимо дитину! Зараз, Галю!
«Здурів?.. Яка дитина? Не вистачало ще дитинку ВІЛом нагородити?! Галі спочатку треба вилікуватися!» — Чорнобаю у коридорі наче хто дав доброго ляпаса: вмить до тями прийшов. Напружився. До дідька все! Хай вважають його придуркуватим збоченцем, але він не дасть цим двом злягатися сьогодні вночі! Вже ступив крок до спальні, та почув обурений голос Тьоми:
— Галю, що?!
У спальні Галя з такою силою відштовхнула Тьому — ледь не впав з широкого ліжка. Дивився на дружину роздратовано.
— Ні… — прошепотіла дівчина. Схлипнула. — Ні! — повторила вперто. — Ні, ні, ні… — розридалася, затулила лице руками.
— Молодець… — прошепотів у коридорі Чорнобай, важко пішов до вітальні, намагаючись угамувати збудження, яке охопило все тіло. «Где эта девочка, где, / Ведь иначе вся жизнь не всерьёз. Где эта девочка, где это солнышко, / Где это всё, / Что должно было быть у меня...» — у голові зазвучала стара пісня.
— Де все, що мало би бути у мене… — завалився на диван.
До ранку дивився у стелю, наче на білий екран, на якому сеї ночі міг би побачити лице тої дівчинки, якої вже ніколи не буде в його житті. Коли сонце вже сходило, незчувся, як провалився у чорний сон.
— Андрію Івановичу… — Чорнобай прокинувся від тихого Галиного голосу.
Розплющив очі, роззирнувся: вдягнена у джинси і тепло-жовту куртку Галя навпочіпки сиділа біля дивана, на якому Чорнобай провів цю ніч.
— Галю… А чого в куртці? Змерзла?
— Ми з Тьомою додому їдемо, — усміхнулася знічено, та очі сяяли.
«Матір Божа! — вразився Чорнобай. — Тьома за ніч зробив те, чого я намагався добитися усі ці дні: повернув дівчині бажання жити! Вона ж світиться!»
— Як «їдете»? — підхопився. — Зачекайте! Спочатку поснідайте, зараз чайник поставлю…
— Вже, Андрію Івановичу!
— Поснідали?
Кивнула. В очі Чорнобаєві зазирнула.
— Дякую вам… — прошепотіла, наче то була надзвичайна таємниця, що вона не для чужих вух.
— Ну… То таке! — відповів хрипло, бо горло раптом стислося, ніби від спазмів.
Галя не поспішала йти. Стояла, дивилася Чорнобаєві в очі.
— А… Тьома де? — спитав.
— Біля автівки. Сказав: треба шини підкачати. Ви знали, що Тьома орендував автівку, щоб мене знайти?
— Серйозно? Навіть не здогадувався.
Вона все не йшла. Усміхнулася знічено.
— Андрію Івановичу, — мовила врешті. — Спитайте мене. Про що завгодно. Хочу сказати вам правду.
— Облиш, Галю! Не треба того всього.
— Не хочете питати? То я вам сама скажу! — замовкла на мить, уп’ялася поглядом у Чорнобая. — У мене ВІЛ!
— Ясно… — буркнув.
Здивувалася.
— Знали?
— Як тобі брехати, коли ти правду-матку ріжеш?!
— Знали! — з обуренням. — І відколи?
Рукою махнув: досить уже істерик, Галю!
— Не однаково?! Ти мені номер свого мобільного залиш! У тебе є мобільний?
— Звісно є. Я його вдома була забула, коли… Коли до вас їхала. А Тьома привіз.
— От і добре, скину тобі контакти одного лікаря. Ти довірся йому, Галю.
— Андрію Івановичу! Нащо?! Тьома вже знайшов мені лікаря, — відповіла з такою гордістю, ніби хотіла сказати: хіба ви не бачите, який у мене Тьома?! Я з ним — як за кам’яним муром!
А тут і Тьома з двору до будинку зайшов. Чорнобай зловив на собі швидкий і напружений погляд сина. «Якби не Галя, поїхав би і не розбудив мене!» — подумав.
— Може, спочатку у Затятове заїдемо? — запропонував молодим. — Там Галині речі.
— Хай те дрантя у Затятовому і лишається, — Тьома обійняв Галю за плечі, пригорнув до себе. — Ми Галі купимо все нове! Прямо сьогодні. Приїдемо і одразу на шопінг.
Червона «мазда» давно від’їхала від Чорнобаєвого барлогу, а він усе стояв на ґанку.
— Щось не так… — бурмотів, але ніяк не міг второпати: що саме так насторожує?!
— Чекаю у гості! Тепер дорогу знаєте! — сказав синові і невістці, коли ті вже сиділи в автівці. Галя усміхнулася, кивнула, а Тьома лиш махнув рукою і не сказав: «І ти до нас приїжджай, тату!» Наче відрізав Чорнобая від їхнього з Галею життя, а Чорнобай хіба зможе тепер не цікавитися їхніми справами, їхнім здоров’ям?.. Прикро, звісно, що син лише використовує батька, та Чорнобай вже давно з тим змирився. Насторожувало щось інше, і він ніяк не міг зрозуміти, що саме!