#Галябезголови

— Коли?! — із таким відчаєм вигукнула Анка, що Чорнобаєве лице від сорому вкрилося червоними плямами.

Чесно намагався щось відповісти, та Анка не слухала. Глянула на коханця з гіркотою, пішла вулицею геть.

— Аню! Та зачекай! — чоловік ступив крок за жінкою. Вона зупинилася. Озирнулася: в очах надія.

І тут задзвонив мобільний Чорнобая.

— Андрію Івановичу, — почув стривожений голос невістки. — У нас із вами такі дивакуваті стосунки чомусь складаються.

— Чому ж вони дивакуваті? — зрадів, що подзвонила. І голос у неї геть не спустошений. Дзвенить.

— Знову проситиму вас не ставити мені запитань…

— Галю, а ти сама подумай: чи є у тому сенс?! Правда однаково випливає на поверхню.

— Немає часу пояснювати, Андрію Івановичу! Мені треба сховатися! Допоможіть!

Забув про Анку Сулиму, що вона застигла у кількох метрах від нього.

— Зараз скину тобі номер свого друга. Зателефонуй йому хвилин за п’ять. Він усе зробить.

— Дякую.

— Як почуваєшся, Галю?

— Краще за всіх. Чесно! Тьома повернув мені… життя!

— Тоді хапайся за нього і не відпускай!

— За Тьому?

— За життя, дівчинко! — відключив дзвінок, озирнувся до того місця, де хвилину тому стояла файна жінка Анка Сулима. Нікого… Може, того і файна, що гордість має?

— Дідько… — буркнув, скинув невістці номер давнього друга Антона Черпака, потім сам його набрав.

«От і згодився план Б!» — усміхнувся печально. «Планом Б» Андрій Чорнобай і Антін Черпак називали давню угоду, яку уклали років десять тому, коли Черпак зацікавився можливістю викупити старовинний будинок на Пушкінській і прийшов до Чорнобая просити позику. Чорнобай гроші товаришу позичив, і Антін успішно заграбастав за безцінь нерухомість у самісінькому центрі, а коли прийшов час віддавати борги, запропонував Чорнобаєві замість грошей квартиру у вже своєму старовинному будинку.

— Нащо мені ще одна квартира у Києві? — спитав Чорнобай.

— На випадок плану Б! — сказав Черпак. Пообіцяв провести капітальний ремонт у чотирикімнатній квартирі, де сто років тому жила родина багатого купця, і порадив Чорнобаю здавати її в оренду. Та відтоді Чорнобаєва квартира на Пушкінській, про яку не знав ніхто, крім Черпака, так і стояла порожньою. Щоразу, коли друзі перетиналися, Черпак обурювався:

— Хіба може суперприбуткова нерухомість у центрі простоювати без діла? Не потрібна? Продай! Виручиш за неї удвічі більше, ніж заплатив!

— Подумаю, — щоразу відповідав Чорнобай і навіть віддав Черпакові один комплект ключів від хати: щоби той міг показати об’єкт потенційним покупцям зі своїх знайомих, якщо Чорнобай врешті вирішить продати квартиру.

Антін Черпак вислухав Чорнобая без емоцій. Віддати ключі дівчині? Не питання!

— Коханку завів? — тільки і спитав.

— Невістка!

Чорнобай відрубав дзвінок, і хоч повертатися до великого порожнього дому не хотілося, вимів поглядом спустілу вечірню вулицю, увійшов на подвір’я, зачинив хвіртку. Сів на лаву під ліхтарем біля ґанку. Задумався. Годі наспівувати про дівчинку-сонце і все-все-все, чого у нього ніколи вже не буде. Який сенс плакати за минулим? Він з теперішнім не знає, що вдіяти! Після того як Галя зі своєю бідою увірвалася у його життя, перестав розуміти, на що варто витрачати дорогоцінний час власного життя. «Левада»? Радість творення власного раю? Демонстрація його як персональне уявлення про сенс життя? Гордовита самотність, за яку так чіплявся? Свобода? Незалежне плавання проти течії як презирство до всіх, кого несе за течією? Все — десь у дупі! Всі смисли, які випестив у голові! І голови, здається, нема, бо і думок не лишилося.