Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
Він сам. Допоки може ворушити цією клятою рукою — буде усе робити сам.
Він увімкнув нічника, поволі роздягнувся, улігся, поклавши голову Лізі на груди.
— Мій дорогий, мій коханий… Усе минеться. Знайдуться кращі ліки… — проказала Ліза, обійнявши Марка і перебираючи пальцями його волосся.
— Твій батько наговорив мені якихось дивних речей… — ’ мовив він.
— А ти не зважай, що його слова дивні… Він ніколи слів на вітер не кидає.
Марко потягнувся, відхилив губами тонкий шовк нічної сорочки, поцілував ніжну шкіру Лізиних грудей.
Стулив очі і відчув, що дрімає… Знеболювальне, прийняте у більшій дозі, подіяло як снодійне…
За два дні проводжали Річарда Сеймура. Він нічого більше не згадував, наче тієї розмови біля каміна й не було.
Благословивши Маргариту та Елізабет, він потиснув руку Шведові. Більше не оглядаючись, ступив на підніжку і зник у вагоні потяга, який мав його доправити до Марселя.
Ліза непомітно витерла вологі очі і прошепотіла:
— Боже, нехай ця наша зустріч не буде останньою…
Цю молоду жінку Едіт Тюдор-Харт бачила не вперше.
Жінка прогулювалася тротуаром повз її фотостудію щоп’ятниці в пообідню пору, котячи перед собою гарненького візочка, з якого виглядало чепурне дитя. Дівчинка. Гарненька, рожевощока, на диво сумирна, бо Едіт жодного разу не бачила, аби вона капризувала чи плакала.
Та й сама незнайомка, навіть на упереджений жіночий погляд, була красунею: синьоока брюнетка із бездоганною матовою шкірою, точеним профілем, високими грудьми і тонкою талією. І точно не прислуга, не нянька. Для няньки чи прислуги, навіть для утриманки у неї був занадто впевнений і респектабельний вигляд, як зауважила Едіт. Усім своїм виглядом, кожним своїм рухом ця молода особа випромінювала той природній, невловимий лондонський шарм, на рахунок якого Едіт Тюдор-Харт не раз намагалася переконати себе, що то міф і не більше.
Однак як талановитий фотограф Едіт не могла не відчути, не зрозуміти: вона дурить саму себе.
Щоразу, як-от тепер, спостерігаючи за цією прекрасною незнайомкою з вікна своєї фотостудії, Едіт Тюдор-Харт усвідомлювала: для приїжджих дівчат та жінок, особливо чужоземок, навіть якщо їм поталанило пристойно облаштуватися у столиці та вдало вийти заміж, той шарм залишався незрозумілим і недосяжним… Із ним треба було народитися. З ним треба було зростати, всотуючи його разом із молоком такої ж чистокровної англійки-матері.
Порода… Ось що це було. Породу не купиш ні за які гроші. «Справжня англійська троянда!» — мимоволі відзначила про себе Едіт.
Молода жінка мала доглянуте каштанове волосся, вкладене за останньою модою, носила елегантні капелюшки в тон до ошатних пальт чи жакетів — Едіт нарахувала їх із десяток, не менше. На ногах (і це було першим, на що вона звернула увагу) дорогі, тонкі панчохи і добротні черевички на підборах.
Можна зекономити і витратитися на пристойний капелюшок, можна самотужки вкласти волосся, але взуття одразу видає статус свого власника — це Едіт Тюдор-Харт знала напевне.
У дами, за якою вона спостерігала, тих черевичків — чорних, брунатних, зелених, навіть кольору марсали — яка розкіш! — було до кожного пальтечка…
Раз по раз, тільки-но незнайомка робила наступний крок, з-під поли її тонкого весняного пальто виглядала не менш дорога тканина сукні — смарагдової, кольору шоколаду, м’ятного відтінку чи традиційна картата, як шотландський кілт.
«Цікава штучка… — думалося Едіт Тюдор-Харт. — Вона чиясь утриманка чи дружина? Гм… ким може бути її чоловік? Якийсь підстаркуватий, заможний комерсант, юрист, інженер чи лікар, котрий, вклепавши цій красуні дитинку, тепер мусив забезпечити їй ще й такий елегантний вигляд і безбідне життя?»
Едіт не сумнівалася, що її теорія могла бути цілком близькою до істини. В Англії видати юну дівчину заміж за статусного, хоч і підтоптаного джентльмена все ще вважалося звичною справою і вельми вдалою сімейною оборудкою.
Однак ким би він не був, той чоловік, він, вочевидь, дотримувався сучасних, прогресивних поглядів та не збирався замикати таку красуню вдома, у золотій клітці або ж приставити до неї і дитинки під час прогулянок натовп прислуги та охоронців…
Едіт спостерігала за молодою жінкою щоразу, намагаючись визначити, чи справді вона сама з дитиною прогулюється тротуаром, чи немає позаду когось, хто б її таємно супроводжував, наглядав за нею на відстані.
Зрештою, чи не пастка це, розрахована для неї, Едіт Тюдор-Харт?
Фотостудія Едіт — чудове прикриття, але хтозна, вона мусить бути певною, аби, розставляючи сіті іншим, самій не втрапити на гачок британських спецслужб.