#Галябезголови

— І нащо до Києва приїхав?

— Мріяв стати слугою Господа! — відповів Консуматенко, обдаючи столичну компанію міцним горілчаним смородом. — Вступив до обителі послушником. Святий отець-настоятель так мене хвалив! Так хвалив! Казав: брате мій, Юрію, ти створений, аби стати ченцем! Скоро ми з братією розкриємо для тебе свої обійми і приймемо до своїх лав, а Господь те давно зробив.

— І чому ти, раб Божий, у глухому селі опинився, якщо ченцем стати збирався?

— Отець-настоятель мені особливе випробування наказав пройти.

— Яке? Бухати?!

Юрко голову опустив, зітхнув.

— У мене друг у монастирі був. Помер… От я і вирішив пом’янути його.

— Ну, то таке… — байдужо сказав Гашинський. — Так що за випробування?

— Нести віру поміж звичайних людей у звичайному житті.

— Теж мені випробування! — їдко усміхнувся Льоня, зиркнув на Гашинського. — Шефе, він заливає!

— Та ясно, що заливає! — Гашинський завівся з півоберта. — «Віру!», «Поміж люди!» Де ти у цій дірі людей побачив, придурку?!

— У тебе хоч книга яка релігійна є, чмо ти болотне? «Біблію» маєш? — підгавкнув Льоня.

— «Біблія» була. Отець-настоятель подарував.

— І де вона?

— Дівчині віддав, — відповів Юрко миролюбиво, як і належить відповідати кандидату у ченці. — Їй вона потрібнішою була.

— Якій дівчині? — нардеп примружив очі. Глянув на Юрка уважно.

— Не знаю її імені. Знаю тільки, що бідаха збилася зі шляху. Їй слово Боже потрібніше, ніж мені.

— А бідаха з котом була. Так? — Гашинський ще прискіпливіше уп’явся очима у Консуматенка.

— Звідки ви знаєте? — відверто здивувався Консуматенко.

— Ти глухий? — заверещав Гашинський. — Я тобі сказав, алкашу ти вонючий! Я знаю все! І я зараз — твій Бог, бо ти, суко, зараз у мене випробування проходиш! І якщо не пройдеш — отоді прямим шляхом до свого Бога і попхаєшся!

— Та прошу, питайте! Я ж — усією душею хочу вам допомогти.

— Кіт був у цьому ошийнику? — Гашинський дістав з кишені жовтий шкіряний ошийник, крутив перед носом Юрка. — У цьому? Чого мовчиш?

— А він наразі аналізує, як далі викручуватися! Бо розуміє, що у його дружка козелецького ми теж побували! — сказав Льоня, ніби у мізки Юркові прослизнув. — І він нам багато чого розповів!

— Про дівчину розказуй! — наказав нардеп.

— Вона мене найняла, — ляпнув Консуматенко зопалу. Завмер.

— Що?! — Гашинський уже ледь стримувався. — Ти що мелеш, йолопе?

— Мені гроші потрібні були. На бензин і на шматок хліба. Бо коли я з обителі пішов до людей віру нести, то вирішив, що треба їхати у глухе село і відроджувати його через віру. Спочатку хату знайти, де би можна було храм облаштувати, потім людей зібрати навколо ідеї відкрити новий храм…

— Ти про дівчину мав розповісти! — гаркнув Льоня.

— Ви самі засумнівалися у тому, що мені потрібні були гроші! — відповів Консуматенко. — А я геть бідна людина. Автівку не міг поставити на платну парковку, тому лишав її у дворі неподалік монастиря.