Піонери або Біля витоків Саскуеханни

Лісоруб, підбадьорений, певно, тим, що скоро його праці кінець, так наліг на весла, що за борт полетів не тільки невід, а й колишній стюард. Бенджамін саме стояв на кормі, викидаючи сіть, і, коли човен рвонувся вперед, утратив рівновагу.

Пролунав вибух реготу, що в нього чималу частку внесли могутні легені Біллі Кербі. Бенджамін, як і слід було сподіватися, повільно занурився в воду, однак це нікого не стурбувало, і тільки коли вода зійшлася над ним, зовсім інші почуття охопили присутніх.

— Як ти там, Бенджаміне? — почувся крик Річарда з берега.

— Та цей телепень не вміє і ярда проплисти! — вигукнув Кербі, схопившись на ноги й скидаючи одяг.

— Веслуй, могіканине! До нього! — кричав Едвардс. — Може, при світлі багаття ми побачимо, де він лежить, і я спробую його витягти.

— О, врятуйте його, бога ради, врятуйте! — благала пойнята жахом Елізабет, схилившись на борт піроги.

Керована сильною і вправною рукою могіканина, пірога швидко досягла того місця, де впав Бенджамін, і Шкіряна Панчоха оголосив, що бачить тіло.

— Притримайте човен, я пірну! — вигукнув Едвардс.

— Спокійно, хлопче, спокійно, — мовив Натті, — я виловлю його остенем, це буде швидше й безпечніше.

Бенджамін, учепившись обіруч за очеретини, застряг на півдорозі до дна. Елізабет заціпеніла, побачивши людську постать, розпростерту під товщею води. Від тіла розходилися кола — очевидно, воно ворушилося. Але тої ж миті дівчина побачила, як блискучі зубці остеня наблизилися до голови управителя, мисливець швидко і вправно накрутив на них косу й комір Бенджаміна. Незабаром над водою з'явилася голова старого моряка. Він зразу втягнув повітря й почав пирхати, наче тюлень; тоді повільно розплющив очі й здивовано глянув навколо себе, гадаючи, певно, що потрапив у якийсь інший, невідомий йому світ.

Всі діяли дружно, і на те, щоб утягти Бенджаміна в човен і причалити до берега, пішло значно менше часу, ніж на опис цих подій. Кербі з допомогою Річарда, який кинувся рятувати свого улюбленого помічника, переніс непритомного Бенні Помпу на берег і поклав його біля багаття. Шериф відразу ж подбав про заходи, до яких у ті часи вдавалися, рятуючи потопельника.

— Мерщій, Біллі, до селища! — командував він. — Принеси барило з оцтом, воно під моїми дверми; забіжи до мосьє Лекуа, купи тютюну й півдюжини люльок; у Ремаркабль візьми нюхальної солі й фланелеву спідницю; ще заскоч до містера Тодда, нехай дасть свій ланцет і прийде сам, і ще… Гей, Дюку! Що ти робиш? Людина переповнена водою, а ти ще вливаєш у неї ром! Ти що, хочеш, щоб він зовсім захлинувся? Ану, допоможи мені розціпити його кулаки, я розітру йому долоні.