Піонери або Біля витоків Саскуеханни
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Піонери або Біля витоків Саскуеханни». Краткое содержание книги:
Могіканин, невимушено наблизившись до Елізабет, узяв її ніжну білу ручку в свою смагляву зморшкувату руку й проказав:
— Джон дуже радий. Сідай в човен, онучко Міквона. Довірся індіанцеві: голова у нього мудра, хоч рука вже не така тверда. До того ж, з нами буде Молодий Орел, і він подбає про твою безпеку.
— Містере Едвардс, — зашарівшись, звернулася до юнака Елізабет, — ви чули, що сказав ваш друг могіканин? Чи ви ручаєтесь за мою безпеку?
— Головою, міс Темпл! — палко вигукнув Едвардс. — На вигляд човник не дуже надійний, але насправді він цілком безпечний. В усякому разі, я їду з вами і з міс Грант, аби ви не хвилювалися.
— Зі мною! — стурбувалася Луїза. — Ні, тільки не зі мною! Та й ви… невже ви й справді довіритеся цьому хисткому суденцеві?
— А я довірюсь, бо вже нічого не боюся, — мовила Елізабет. Вона ступила в пірогу й сіла там, де вказав індіанець. — А ви, містере Едвардс, можете лишитися на березі. Навряд чи ця шкаралупка витримає більше трьох.
— Витримає й четвертого! — вигукнув юнак і так поривисто скочив у човен, що ледве не пробив тоненької обшивки. — Пробачте, міс Темпл, але я не дозволю цим шановним Харонам переправити вас у країну тіней саму, без вашого духа.
— А він добрий чи злий, цей дух? — спитала Елізабет.
— Для вас — добрий.
— І для моїх рідних, — напівзадоволено, напівображено додала за нього дівчина.
Але тут пірога рушила, і це дало змогу юнакові перевести розмову на іншу тему.
Елізабет здавалося, ніби човен рухається за допомогою якихось чарівних сил — так вправно й невимушено вів його могіканин. Шкіряна Панчоха легкими порухами остеня показував, куди плисти. В пірозі всі мовчали, щоб не наполохати рибу. В цій частині озера дно постійно міліло, й тут було зовсім не так глибоко, як біля гористого берега, де гори подекуди обривалися просто в воду. Там міг би стояти найбільший корабель, а тут шепотіли очерети, коливаючись від подиху вітру й роблячи брижі на воді. Лише тут, на мілині, водилися окуні, й тільки в цьому місці їх можна було взяти неводом.
Елізабет бачила незліченні зграї риб, що сновигали в мілкій і теплій воді при березі, — яскраве світло багаття на човні розкривало всі таємниці озера. Дівчина все чекала, що ось-ось грізний остень Шкіряної Панчохи встромиться в одну з тих риб, бо промахнутися, здавалось, було неможливо, а здобич, як казав її батько, припала б до смаку будь-якому гурманові. Але Натті мав свої чудні звички та смаки. Високий зріст дозволяв йому бачити те, що не могли бачити ті, хто сидів у пірозі; напружуючи зір, мисливець повертав голову навсібіч, часом схиляючись над водою й уважно вдивляючись у темну глибінь, куди не сягало світло. Нарешті він знайшов те, що шукав, і, махнувши остенем, тихо сказав:
— Відпливай далі від окунів, Джоне. Я бачу рибину — вона — відбилася від табуна. Такі рідко трапляються на мілині, де їх легко можна дістати остенем.
Могіканин рукою дав знак, що розуміє, і за хвилину човен уже гнався за фореллю туди, де було завглибшки майже з двадцять футів. У вогонь підкинули ще хмизу, світло пронизало воду до самого дна, й Елізабет побачила велетенську рибину, що повільно пливла між корчами. Помітити її на такій відстані можна було лише по коливанню плавців і хвоста. Певно, надзвичайні події на озері привабили не тільки багату спадкоємицю, а й володарку тутешніх вод, бо величезна лякс-форель на якусь мить задерла голову догори, але одразу ж знову прибрала горизонтальне положення.
— Тс! — прошепотів Натті, зачувши легкий шурхіт, коли Елізабет, сповнена цікавості, перехилилася через борт. — Це надзвичайно боязка риба, вона ще далеко, щоб влучити в неї остенем. У мене ратище усього чотирнадцять футів завдовшки, а до рибини — вісімнадцять з гаком, але я спробую, надто вже гарна рибина, — фунтів десять у ній, не менше.
Шкіряна Панчоха підніс остеня й прицілився. Елізабет побачила, як блискучі сталеві зубці повільно й нечутно занурились у воду. Здавалось, рибина відчула небезпеку, бо енергійніше заворушила хвостом і плавцями. Натті низько схилився над бортом, ратище зникло в озері, видно було лише довгу темну смугу в товщі води й маленькі бульбашки від швидкого руху остеня. Але тільки коли остеня рикошетом викинуло з води і власник його, спіймавши на льоту свою зброю, підняв її зубцями догори, тільки тоді Елізабет побачила, що Натті не промахнувся. На зубцях остеня звивалась величезна рибина, і Натті зараз же струснув її з остеня на дно човна.