Чорний лабіринт. Книга друга
- Автор: Сичевский Василий Павлович
- Серия: Чорний лабіринт #2
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чорний лабіринт. Книга друга». Краткое содержание книги:
Героям роману Федору Крайніченку та Андрію Гаркуші, самим життям поставленими перед моральним вибором, доводиться осягати сутність істинного патріотизму в боротьбі з мораллю націоналістичних недобитків, які продаються за іудині срібняки заокеанським яструбам.
Джіммі Керк слухняно сів. Йому було дивно, але він чомусь підкорився цьому зухвалому молодикові.
— Хочу запропонувати вам, шановний генерале, вельми вигідний контракт. У рік матимете не менше ста тисяч прибутку, а коли справи підуть успішно, одержите значно більше.
— Це що, хабар?! — скипів генерал.
— Ні, все цілком законно, — спокійно відповів Гуго.
— Сто тисяч на рік… — міркував уголос Керк. — За що ж ви збираєтесь мені їх подарувати? Коли це не хабар, то я маю їх заробити. Як?
— До часу ми домовилися тримати це в секреті, але які можуть бути таємниці від шефа розвідки… Ми створюємо фірму і запрошуємо вас стати одним з її фундаторів.
— Стривайте… Хто це ми і яку таку фірму?..
— Ми — це барон Торнау і компанія… До цієї компанії запрошуємо і вас. Матимете пакет акцій…
Джіммі Керку на віку доводилось бачити всяке, але щоб так відверто, не моргнувши оком, його купували… Вже поривався підвестися і показати цьому зухвальцеві на двері, проте знову щось його зупинило. Подумалось: що коли це сама фортуна усміхається до тебе білозубою усмішкою Гуго фон Глевіца? Він авантюрист природжений, це ясно, але ж у молодого барона Торнау вистачить капіталу одному започаткувати будь-яку фірму. До того ж за його спиною стоять Стінеси, Рокфеллери, і коли виявиться, що справа, якою займається барон, чогось варта, підтримку йому забезпечено…
Помітивши, що генерал вагається, Гуго сказав:
— Не поспішайте, подумайте над тим, що ми вам пропонуємо…
В голові у Керка закрутилась віхола. Слава чистого від бізнесу розвідника-професіонала гріла честолюбство, але не приносила грошей. За все життя він не спромігся зібрати ста тисяч на чорний день, а тут сто тисяч на рік… Гончак Хемфрі дивиться на нього зверхньо тільки тому, що набив мішок грошима, заробленими на крові солдатів, які вмирали з обох боків фронту, ковтаючи кулі, виплавлені з його металу. Зараз в Європі не тягнуть лише ті, хто не має звідки потягли. Айк жене награбоване пароплавами через Атлантику, Хемфрі вантажними літаками… А йому пливе до рук чистий бізнес… Не якась там афера, а пакет акцій нової фірми з річним прибутком… Ні, тут є над чим посушити голову. Що його чекає найближчим часом? Відставка… Відставний генерал без грошей годиться хіба що на писання мемуарів, але для нього й це стане можливим не скоро. Доведеться зачекати, поки постаріють секрети, поки справи, якими він зараз опікується, вже нікому не зможуть зашкодити…
Рипнули двері. На порозі виструнчився майор Вінклер. «Який ще дідько його приніс саме тепер?.. Ага, я, здається, сам його викликав…»
— Хвилинку, майоре… Я прийму вас, як тільки закінчу розмову…
Вінклер чітко повернувся, клацнув закаблуками і вийшов за двері.
Гуго кинув на Керка гострим оком і підвівся.
— Власне, розмову ми скінчили… Я завжди до ваших послуг, генерале… Здається, ми разом обідаємо у пана Кіртага в ресторані «Вотан», чи, може, ви передумали?
— Ні…
— От і добре. При бажанні розмову можна продовжити за обідом. До зустрічі, любий генерале… І ще одне: краще буде, коли про цю нашу розмову знатимемо тільки ми двоє.
Гуго хотів ще раз зазирнути в очі Керкові, але той, надміру заклопотаний обдумуванням запропонованого контракту, так і не підвів їх.
Марші мармурових сходів здолав одним махом. «А таки доброго гвіздка я забив цьому генералові! З усього видно, він уже наш. Довідавшись, що пакет акцій нової фірми тримає сам шеф «Сі Ай Сі», кому спаде на думку докопуватися, звідки у нас з'явився секрет виробництва штучних алмазів? Треба сказати про це Хорстові! Але навіщо поспішати?.. Ще образиться… Краще поставити перед фактом, а потім уже пояснити, що в таких справах, як комерція, завжди буде елемент імпровізації. Бізнес вимагає авантюри, ризику! Саме цим він і приваблює справжніх мужчин, а не таких тюхтіїв, як наш шановний барон…»
Розділ п'ятий
ПІД КРИЛОМ «ВОТАНА»
Ресторан Кіртага був невеличкий, чистенький, затишний, хоч і звався в честь бога війни — «Вотан». Колись давно його так назвали, аби догодити фельдмаршалові Вальтеру фон Торнау, у якого ще в першу імперіалістичну молодший з братів, Клаус, служив ад'ютантом. Уже невідомо, за що так уподобав Клауса можновладний барон, а тільки настановив після війни управителем свого замку в Зальцкаммергуті. Кіртаги були родом з Тіролю. Мали там трохи землі й лісу, кілька водяних млинів по гірських селах, але то не було таким багатством, яке важко кинути. В Бад-Аусзе брати оселилися в двоповерховому будинку на кам'янистій косі. Ресторан розмістили в помешканнях, що виходили вікнами в бік озера. Згодом до них прибудували простору терасу. Вона була засклена і прикрашена якорями, рятівними кругами з назвами знаменитих кораблів, на яких колись нібито служив старший Кіртаг. Тераса «Вотана» була улюбленим місцем відпочинку іменитої знаті, яка валом валила в курортний Бад-Аусзе. Однак зараз усе те було скоріше у згадках. Європа лежала в руїні, про туризм згадували хіба що американські солдати. Не маючи грошей на поїздку до Штатів, вони із своїми баварськими подружками автостопом добирались в Зальцкаммергут, інколи їх закидало й до «Вотана».