Чорний лабіринт. Книга друга
- Автор: Сичевский Василий Павлович
- Серия: Чорний лабіринт #2
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чорний лабіринт. Книга друга». Краткое содержание книги:
Героям роману Федору Крайніченку та Андрію Гаркуші, самим життям поставленими перед моральним вибором, доводиться осягати сутність істинного патріотизму в боротьбі з мораллю націоналістичних недобитків, які продаються за іудині срібняки заокеанським яструбам.
Голосніше за інших аплодували Кіртаги. Керк розумів, що настав його час виголосити тост. Йому згадалося, що ще зовсім недавно він відправляв з Монако в палаючий Берлін групу Дайна, щоб вилучити з архівів імперської канцелярії документи про давні зв'язки фельдмаршала фон Торнау з банкірським домом Рокфеллерів та про його участь в амєрикано-німецькому концерні «Стінес бразерс енд компані». В цій групі був тоді й майбутній барон Хорст Торнау. Як інколи доля міняє людей місцями і як неможливо наперед передбачити, хто й де стоятиме через рік-другий! Колись він, генерал Керк, був для цього хлопчика недосяжний, як бог, а сьогодні барон купує його через Гуго фон Глевіца за сто тисяч доларів на рік…
Генерал підвівся. Розмови за столом стихли.
— Я радий, панове, що маю честь бути присутнім при народженні нової фірми. Її організатори свідомі ситуації, що нині склалася в Німеччині, Австрії, Італії та інших країнах Західної Європи. Американські урядові кола, наскільки мені відомо, готові підтримати здорову ініціативу людей, які не викликають сумніву в лояльності. Я особисто вітаю молодого барона фон Торнау, який виявляє розуміння покладеного на нього обов'язку. В нову німецьку промисловість повинні приходити молоді свіжі сили! — Генерал зробив паузу й повів далі: — Що ж до наших недавніх воєнних конфронтацій, то прошу не забувати, що Америка — країна демократична. Воєнні конфлікти, панове, лише частина політики…
— Досить! Досить політики! — підхопилася з місця Патриція. — Ми хочемо танцювати! Де музика, панове? Де лицарі? Обважніли, облінились, виголошують промови, як у парламенті!
— І справді, — підтримала її Юта, — давайте танцювати!
Хорст зустрічався з нею поглядом.
— Жінки, як завжди, мають слушність. — Він кивнув хазяїнові. Той уклонився і попрямував до стінної шафи. За мить в руках у нього з'явився блискучий, розцяцькований перламутром акордеон. Розійшлися червоні міхи, і в залі залунала чарівна мелодія віденського вальсу.
Керк дивився на молодшого Кіртага, що прислуговував барону, і думав: «Треба буде завербувати цього управителя, тільки-но він з'явиться в замку. Своя людина біля барона не зашкодить. Воно, звичайно, було б значно менше клопоту, якби пощастило бодай на якийсь час залиши-' ти флігель за Вінклером. Та чи вдасться умовити барона? Говорити з ним зараз — марна річ. Він ше тільки входить у смак, влада п'янить його сильніше за вино… А коли виставити на торги голову цього невдахи Шольтена? Вони обидва, і Торнау, і Глевіц, не від того, щоб заопікуватись ним. А чого, треба І цей варіант продумати… Але ні, з цими хлоп'ятами якщо вже грати, то по великому рахунку. Контрольний пакет акцій навряд чи вдасться потягти. Для цього потрібно вкласти неабиякі гроші… А от увійти до ради фундаторів вигідно з усіх поглядів. Треба придивитись до Глевіца. Цей аж шкварчить, так йому хочеться дорватися до мільйонів. А кому не хочеться? Мені теж хочеться. Треба використати свій шанс. Цього разу промахнутись не маю права. Доля дає мені останню можливість, і треба бути дурнем, щоб…»
— Шеф, я хочу з вами танцювати, — підбігла до генерала Патриція. — Погоджуйтесь, бо у вас є конкуренти…
Патриція вхопила Керка за руки й закружляла з ним по залу.
— Чого це майор такий кислий? — запитав шеф.
— Йому прикро, що він не вміє танцювати.
— Навчи. Скоро йому це знадобиться…
— Можна спитати, де й для чого? Може, ти вирішив відкрити в замку школу бальних танців?
— Ти розумніша, коли мовчиш, — жорстко кинув Керк. — Як повернемось до замку, обоє до мене. Досить вам байдикувати, пора до роботи братися. Поїдете до Мюнхена.
— Що, знову за колючий дріт?
— Житимете в «Сен-Готарді». Майора будемо легалізувати… Ну, чого дивишся, біжи до нього, але пам'ятай, переді мною за все відповідаєш ти.
З усіх слів, сказаних Керком, Патрицію схвилювало одне. Шеф сказав «вам». Не «йому», не «тобі», а «вам»! Виходить, вони з Тедді й далі будуть разом, його у неї не зберуть! Вона кинулась до Федора, схопила його за руки й потягла у танок.
— Облиш, Пат… Ти ж знаєш, що я…
— Знаю! Не вмієш танцювати! Але ти повинен навчитись… Це дуже просто! Ось поглянь… Треба тільки слухати музику. Тедді, любий, ти повинен навчитись! У нас з тобою починається нове життя! Ми повертаємось у світ! Ми залишаємо замок назавжди… Ти дуже здібний учень, Тедді. Ще кілька уроків, і ми з тобою будемо брати призи на російських балах в нашому Мак-Лейн-Хаузі… А він про нас нічого не знає, навіть не здогадується.