Чорний лабіринт. Книга друга
- Автор: Сичевский Василий Павлович
- Серия: Чорний лабіринт #2
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чорний лабіринт. Книга друга». Краткое содержание книги:
Героям роману Федору Крайніченку та Андрію Гаркуші, самим життям поставленими перед моральним вибором, доводиться осягати сутність істинного патріотизму в боротьбі з мораллю націоналістичних недобитків, які продаються за іудині срібняки заокеанським яструбам.
Генерал подумав про те, що йому і його службам справді час повертатися до Мюнхена. Експедиція на озеро Топліц не мала успіху. Те, що, здавалось, лежить під рукою, виявилось недосяжним. Поки він гайнував час на озері, температура холодної війни в Європі піднялася до критичної межі. Хемфрі каже, що впливові кола виношують думку про можливість гарячої війни, принаймні, початись вона може з німецької, громадянської. Між західними і східними німцями ліг кордон, за яким по один бік — Радянська Росія, по другий — Америка. В такий час милуватися пейзажами — злочин. Треба засукати рукави і братися до роботи.
Ідея створення підпільної друкарні припала до смаку тільки тому, що вписується в плани політичного тиску на червоних.
— Можете бути певні, — після паузи сказав генерал, — , протягом тижня тут не лишиться жодного військовослужбовця Сполучених Штатів. Принаймні тих, які підлягають безпосередньо мені.
— А хіба тут є такі, що вам не підлягають?
— Частина, якою командує майор Вінклер… Та, що розташована у флігелі, підпорядкована… Ну, скажімо, іншій інстанції…
— А саме?
— Від вас, бароне, ми не криємось. Це школа військової розвідки. Я опікуюсь нею, оскільки вона готує агентуру й для нас… Однак безпосередньо…
— Розумію, генерале. І все ж прошу вас узяти на себе клопіт прибрати цю школу звідси якомога швидше. Там, певне, зібралися самі головорізи. Мати таких сусідів — невелика втіха, я вже не кажу про інше.
— Та що ви, бароне, вам нічого не загрожує. Навпаки… Вважайте, замок матиме безкоштовну охорону.
— Щиро вдячний. Ваша турбота мене зворушила, — зіронізував Хорст.
— А тепер дозвольте вас запросити відвідати нашу солдатську кухню. Не скажу, що мій кухар великий майстер, проте гарантую — страви будуть свіжі.
— Дякую… Ми, правда, збиралися обідати в Бад-Аусзе. Колись брат управителя цього замку, Курт Кіртаг, тримав там досить пристойну ресторацію. До речі, управитель Кіртаг ще тут?
— На жаль, ні. Як вам відомо, наші справи не люблять стороннього ока. Цивільну обслугу замку нам довелось… Але ви всіх їх легко знайдете. Вони десь тут, у Зальцкаммергуті. Якщо треба, я дам розпорядження…
— Прошу вас, генерале. Хтось повинен буде навести тут порядок, вигребти сміття і вивітрити дух солдатні. Я можу з вашого телефону подзвонити? — Не чекаючи згоди, Хорст зняв трубку. — Не гнівайтесь, любий генерале… Ви мені симпатичні, і це головне! Зараз ми замовимо обід і посидимо в затишку старовинного тірольського ресторану. З його тераси відкривається чудова панорама на озеро і гори… Нас троє: Юта, Гуго і я. А ви сам чи з дамою?
— З дамою…
— Хто вона?
— Ви її знаєте — це Патриція. Але мене непокоїть…
— Що саме, генерале? — Хорст енергійно крутив диск телефонного апарата. — Може, те, що колись я був закоханий у вашу Патрицію?
— Мене непокоїть Шольтен.
Торнау звів брови:
— Шольтену треба забезпечити надійну охорону.
— Думаєте, хтось знову насмілиться полювати на нього? — Ледь помітна посмішка торкнулася губ Керка. — Річ у тім, що Шольтен проходить по матеріалах слідства у Нюрнберзі. На совісті цього доктора…
Що саме на совісті доктора Шольтена, Хорст не почув — у телефонній трубці, яку він тримав біля вуха, озвався голос.
— Нарешті… Пане Кіртаг, я хочу замовити обід… Ну, скажімо, на сім персон. Дякую… Вас турбує барон Торнау. Яволь! За годину будемо. — Хорст поклав трубку. — Отже, шановний генерале, за півгодини з дамою біля під'їзду!
— А чи можу я запросити ще одного чоловіка?
— Зробіть люб'язність… Я довіряю вашому хисту вибирати друзів. — Хорст, подарувавши Керкові іронічну й трохи навіть зверхню посмішку, попрямував до дверей. Генерал дивився йому вслід і думав: «Цей хлопчик далеко піде. Хватка у нього мертва…»
Якби пан Кіртаг підійшов до телефону на кілька хвилин пізніше, Хорст почув би від Керка дещо таке, що поза всяким сумнівом примусило б його змінити ставлення до Гельмута Шольтена. Ще перед виїздом на інспекцію агентурної сітки Гелена Керк отримав з Нюрнберга інформаційний бюлетень міжнародного трибуналу. Ознайомившись із вміщеними там матеріалами, неабияк стривожився. У цьому документі йшлося, зокрема, про те, що в печері поблизу міста Халлейна американськими військовослужбовцями було знайдено замурований серед каміння сейф Гіммлера. Серед матеріалів цього секретного архіву виявлено документи, які свідчать про злочини нацистських вчених-людоморів проти людяності й людства.