Чорний лабіринт. Книга друга
- Автор: Сичевский Василий Павлович
- Серия: Чорний лабіринт #2
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чорний лабіринт. Книга друга». Краткое содержание книги:
Героям роману Федору Крайніченку та Андрію Гаркуші, самим життям поставленими перед моральним вибором, доводиться осягати сутність істинного патріотизму в боротьбі з мораллю націоналістичних недобитків, які продаються за іудині срібняки заокеанським яструбам.
Здається, він не помилився: Шольтен проходить по документах, знайдених у «сейфі Гіммлера», і судді у Нюрнбергу неодмінно зажадали б отримати від нього свідчення про ці канібальські досліди. Він уважно стежить за процесом, читає бюлетені, які висвітлюють його хід, а тому заздалегідь сповістив джентльменів з берегів Потомаку про можливі ускладнення з Шольтеном. Але тих, видно, хтось зненацька позбавив розуму, бо із штаб-квартири розвідки надійшла шифрограма про те, що Шольтен не являє для американської науки ніякої цінності, а тому виводити його таємним каналом не варто. Мовляв, такої думки дотримується і професор фон Глевіц. О'кей! Вкладати гроші у те, що не має перспективи, американці не звикли! Та треба ж думати, чим це запахне, коли такий Шольтен вилізе на трибуну, як свідок звинувачення.
Далі тримати Шольтена на службі в американській розвідці було вельми небезпечно. Його могли впізнати на вулиці ті, кого він «лікував» у Дахау, і тоді не минути біди. В суді Шольтен, звичайно, муситиме сказати, де зараз перебуває його колишній шеф, і тоді з'ясується, що американська розвідка вивела по своїх таємних каналах військового злочинця, більше того, користується тими ж його послугами, що й гітлерівський режим! Політичний скандал! Зажадають повернення фон Глевіца до Європи, посадять на лаву підсудних. Почнуть розмотувати клубок, а вони це вміють, і тоді з'ясується…
Навіть думати про таке страшно. Одна надія на те, що не перевелися ще розумні люди в американському сенаті. Не допустять, щоб усю Америку виставили на посміховисько… Але цей сейф, клятий сейф Гіммлера! І треба ж було тому бовдурові сержанту передати його до рук міжнародного трибуналу! Завжди знаходиться якийсь дурень, через якого розумні люди попадають у біду.
Шольтена справді краще було б прибрати, але зовсім не так, як те зрозумів майор Вінклер. Проте й звинувачувати майора нема підстав. Розмова з ним велася до того, як прийшла думка заховати доктора десь поблизу, адже він ще може знадобитися для проведення експериментів «зомбі» з Крайніченком. До кінця розкрити майора поки що так і не вдалося, а попереду складна й відповідальна робота. Можливо, ще не раз доведеться вдаватися до препарату, який є тільки в Шольтена.
Так виникли Тіроль, Бад-Гастейн, фальшиві документи на ім'я фармацевта Казевіуса і старенький «рено». І треба ж було комусь устряти в цю простеньку операцію, щоб так все ускладнилося.
Генерал зняв трубку телефону.
— Майора Вінклера до мене!
Не встиг генерал покласти трубку на важілець апарата, як двері прочинились і до кабінету зайшов ставний молодий чоловік у цивільному. Привітався кивком голови і, не чекаючи запрошення, сів у крісло біля столу.
— З ким маю честь? — здивований безцеремонністю незваного гостя, запитав Керк. На зелене сукно столу лягла візитна картка.
— Гуго фон Глевіц, — уголос прочитав генерал, зразу згадавши мовчазного, похмурого, але сповненого статечності і затаєної зверхності професора фон Глевіца. Респектабельна зовнішність, розумні, зі сталевим блиском очі були і в сина, проте манера триматись зовсім інша.
— Радий знайомству, — промовив Керк. — Я добре знаю вашого батька, сестру… Мені довелося бувати у вашому домі на Терезієнштрассе. Правда, вас я бачу вперше, хоча з газет…
— У мене до вас, шановний генерале, кілька запитань, — урвав його Гуго. — Перше… Що ви можете сказати з приводу замаху на колишнього співробітника клініки мого батька, доктора Шольтена? Випадково ми стали свідками нападу на нього.
— Ви вважаєте, що то був замах?
— Так. Його машину обстріляли з автомата.
— Ваші свідчення ми візьмемо до уваги, — сказав генерал підводячись. Однак Гуго продовжував сидіти. Якусь мить він вагався, чи варто починати розмову, заради якої прийшов. Рішення прозондувати грунт у шефа баварської «Сі Ай Сі» він прийняв, не порадившись із Хорстом, на свій страх і ризик. Зараз він вже був глибоко переконаний, що гра варта свічок. Якщо Керк клюне на його наживку, можна вважати, що фірма забезпечила собі атмосферу найбільшого сприяння. Цей генерал змусить працювати на фірму всі підвладні йому секретні служби, а це для початку немало. Хорстові доведеться все пояснити пізніше.
— Власне, я прийшов до вас, шановний генерале, не за тим… Шольтен лише привід… Причина серйозніша. Думаю, справа, якою ми тепер займаємося з бароном, зацікавить і вас… — Гуго раптом показав генералові на стілець і сказав: — Сідайте. Багато часу я у вас не заберу.