Чорний лабіринт. Книга друга

— Генрі загинув, — чомусь сказав Федір.

— Ільза довідалася про це в день вибуху… Ідіть. Зепп чекає на вас у кабінеті. Тільки не виходьте на вулицю, «Вотан» під наглядом. — Старий перекинув через руку накрохмалену серветку і поштиво відступив за спинку стільця.

Федір кілька хвилин посидів, гамуючи нерви. Вдавав, що смакує бургундське, а сам оглядав присутніх. Здається, ніхто нічого не помітив. Гуго запально й голосно доводив щось генералові, молодь танцювала. Крайніченко поставив бокал, підвівся і попрямував до сходів, що вели на перший поверх. Озирнутися не вистачило духу, йому здавалося, що всі присутні зараз проводжають його колючими поглядами. Відчинивши двері кабінету, він побачив Плісейса, який прямував йому назустріч. Вони обнялися.

— Зепп! Друже мій… Я вже втратив надію. Я шукав тебе!

— Знаю… Я сам пробував з тобою зустрітись, але тебе тримають не тільки в замку, але і під замком.

— Скоро житиму в Мюнхені. Зепп, ти пам'ятаєш, де ми з тобою востаннє бачились? Ну, в горах, над озером Топліц, біля печери?..

— Я був там…

— І забрав планшет?!

— Так…

— Зепп, його треба негайно переправити в Радянську зону! У планшеті документи, які свідчать про зв'язки фашистських верховодів з американськими монополіями. Цей зв'язок не уривався і під час війни. Вони підгодовували Гітлера стратегічною сировиною. Коли б не це, вермахт не мав би чим воювати вже на другий рік війни з нами. Добре було б покласти ці документи на стіл міжнародного трибуналу.

— Ти не читаєш газет…

— А що?

— На жаль, трибунал уже завершив свою роботу.

— Тоді хоч у радянське посольство! Ти остання моя надія, Зепп!

— Пробував, але виявляється, для мене це непросто. Газети кричать, що я агент Москви, і досить мені потрапити в об'єктив фотоапарата… Я міг би доручити цю справу лише одній людині, але її поки що немає в Німеччині. Віктор Гайсвінклер…

— Планшет у тебе?

— У мене, але не тут. Ідучи сюди, я не сподівався тебе зустріти. А коли побачив цього генерала… До речі, він теж був там біля печери.

— Хто?.. Керк?!

— Бруно передав мені твоє прохання, і я пішов у гори. Вийняв з ніші планшет і вже хотів був спускатись, як раптом побачив Керка. Довелося заховатись і почекати, поки він пересвідчиться, що під каменем уже нічого нема. Не хвилюйся, друже, Віктор знатиме про нашу розмову й зробить усе, навіть якщо… Не виключено, що федеральні власті вирішили мене заарештувати. Вже кілька днів я не можу відірватися від їхніх філерів… А Гайсвінклер через кілька тижнів буде тут. Він зробить усе як слід… Де тебе шукати в Мюнхені?

— Мабуть, на Ляймі, готель «Сен-Готард». Там у них. база. Мені треба налагодити з тобою зв'язок. Це дуже важливо, Зепп! Я чекатиму…

Плісейс міцно потис Крайніченку руку.